Моя свекруха усе життя прожила в місті. Але вона завжди хотіла спробувати сільського життя. Доки працювала, придбати дачу не наважувалася, бо розуміла, що не буде справлятись.

А тепер, втілити свою мрію у життя не мала фінансової можливості. Та два роки тому не стало мого дідуся і мені у спадок відійшов його заміський будиночок з клаптиком городу та садом.

Я вже хотіла продавати його, щоб зробити ремонт у нашій квартирі й придбати новіше авто, але чоловік попросив подарувати мій дачний будиночок його матері. Вийшовши на пенсію та вигадала собі хобі: хоче вирощувати городину й доглядати сад.

Я вирішила, що переписувати будинок на Ларису Федорівну не буду, але дозволю їй там жити та господарювати. Вадима тішило моє рішення. Він не раз розповідав мені наскільки це важливо для його матері. Бо ставши пенсіонеркою, самій сидіти у чотирьох стінах перед телевізором, не займаючись нічим корисним – перспектива не дуже втішна.

А придбати дачну ділянку самостійно не має змоги й моє рішення – це єдина можливість втілити її мрію у життя. Там вона зможе вирощувати овочі, фрукти, ягоди, та й за будинком пригляне, щоб оселя пилом не припадала.

З того часу минуло вже два роки, а свекруха досі нічого путнього на городі не виростила. Деякі овочі не посходили, інші посохли так і не давши плодів. Невже вона думала, що це така легка справа? За городиною потрібен догляд і знання відповідні. А стара, яка все життя прожила у місті не тямила що й до чого. Я вирішила обговорити з нею це питання.

Коли я приїхала до свекрухи в гості, побачила, що вона займається не тим, чим планувала. Насіння то вона посіяла, й дещо навіть посходило, але на цьому її участь завершилась. Сад заріс травою, у будиночку не прибрано. Вона там навіть майже не живе. А коли приїжджає з міста, то не займається ділом, а ходить до річки відпочити, а в приліску погуляти.

Навіщо взагалі було мене просити віддати у користування дачу, якщо працювати на ній вона лінується? Я б краще продала ділянку, як хотіла, й зробила б усе, що планувала. Коли заговорила про це зі свекрухою, та ще й образилась на мене. Каже, що подарунки назад не годиться забирати. Тепер я зрозуміла приказку: “Не роби добра, якщо не хочеш отримати зла..”

КІНЕЦЬ.