Я була приголомшена, коли моя сестра оголосила про свій намір вийти заміж за Артема, і тим більше, коли вона радісно оголосила про свою майбутню четверту вагітність. Наша сім’я не могла повірити в абсурд, що відбувається, але ми й не підозрювали, що це був тільки початок.

Більше місяця панувала метушня. Мої батьки благали мене, переконуючи не абстрагуватися від ситуації. Мій чоловік, однак, ясно дав зрозуміти, що будь-яка поступка з мого боку поставить наш шлюб під загрозу.

За три роки до цього, у віці 49 років, Ірина вийшла заміж, заявивши, що це її справжнє кохання, і тепер вона приречена на вічне щастя.

Ми чули подібні заяви і раніше. Ірина та Артем, який був молодший за неї на 20 років, відразу вирішив одружитися з нею.

Мої батьки і я не схвалювали його рішень, оскільки саме ми виховували її близнюків та доньку від попередніх шлюбів. Хоча Ірина час від часу робила фінансовий внесок, повсякденні обов’язки постійно лягали виключно на нас.

Шлюб Ірини тривав три роки, перш ніж Артем зник, залишивши її одну в стиснутих фінансових обставинах у орендованій квартирі.

Зрештою, у неї не залишилося іншого вибору, крім як повернутися до наших батьків, які вже були обтяжені утриманням її дітей.

Саме тоді у неї виник план попрацювати за кордоном, беручи приклад з подруги, яка поїхала у Німеччину. На мене впав обов’язок допомогти.

Мої батьки та сестра не могли зрозуміти моє небажання. Вони не могли бачити, що я вже була на межі сил, підтримуючи свою сім’ю.

Терпіння мого чоловіка урвалося, і він підкреслив наші власні фінансові та сімейні зобов’язання.

Незважаючи на те, що я розумію тяжке становище моєї сестри і співчуваю їй, я борюся з ухваленням рішення. Чи є реальна можливість подбати про своїх племінників хоча б тимчасово?