Чоловік nокинув мене з донькою і nереїхав жити до своєї коxаnкu Мені здавалося, що життя на цьому закінчилася — але незабаром мене чекало щастя

 

Моя історія дуже незвичайна, мій чоловік кинув мене і пішов до моєї найкращої подруги. У нас було все добре, я вважала себе неймовірно щасливою жінкою: у мене була дочка і люблячий чоловік. А потім в одну мить все змінилося. Одного разу я сильно захворіла і перестала ходити. Чоловік замість того, щоб підтримати мене, сказав, що йому треба далі жити, це у мене проблеми, а не в нього. Він зібрав свої речі і пішов. Кинув мене абсолютно одну.

Я навіть сказати йому нічого не встигла. А адже ще рік тому я жила зовсім іншим життям. У мене було стільки планів на майбутнє. Я три рази в тиждень ходила в спортзал зі своєю кращою подружкою Зоряною. Я постійно була зайнята, мені ні на що не вистачало часу. А сьогодні я одна і переді мною стоїть дуже складне завдання: мені треба спуститися вниз з п’ятого поверху, купити продукти і піднятися назад в квартиру.

Зробити це все, сидячи у візку, дуже важко. Мені допоміг мій сусід Іван Васильович. Він жив один, вже був на пенсії. Він часто мені допомагав. Хоча раніше ми з ним тільки віталися. А зараз він завжди був поруч у важку хвилину. Він навіть часто приходив до мене вечорами на чай. Ми розмовляли, він підтримував мене і не давав мені зовсім впасти духом. Я була дуже вдячна йому за це.

Іван Васильович допоміг мені спуститися, і я поїхала в магазин. По дорозі я думала про те, як же я буду повертатися додому з покупками? Коли я вже майже дісталася до магазину, то раптом почула знайомий голос: — Вероніка, це ви? Я підняла голову і зрозуміла, що бачу перед собою свого начальника. — Здрастуйте, Андрій Сергійович! — відповіла я. Я працювала під керівництвом Андрія Сергійовича до декрету. Він був суворим, але справедливим начальником.

Тільки ось посміхався дуже рідко. Ми із зірковою часто над ним підсміювалися: що він не одружений, а живе до сих пір з мамою. — Вероніка, а куди ви зібралися? — За продуктами в магазин? — А давайте я вам допоможу! — запропонував Андрій Сергійович. В його голосі не було жалю, була тільки теплота і щирість. — Спасибі. Це буде дуже до речі. А ви що тут робите? — Так машина у мене зламалася. Я шукав тут автомагазин. Ви не знаєте, це далеко? — Та ні, зовсім близько. Через п’ять будинків, в кінці цієї вулиці. Андрій допоміг мені. Він не тільки купив все необхідне, але і багато чого ще в якості подарунка. Потім він допоміг мені дістатися до квартири. Я навіть не зрозуміла, що відбувається.

Андрій швидко розклав продукти і почав готувати обід. — Я просто дуже люблю готувати! — сказав він і так щиро мені посміхнувся. — Я навіть не знав, що з вами таке сталося. Просто після декрету ви не вийшли до нас на роботу — і все. Я подумав, що ви знайшли собі іншу роботу. Ваша подруга Зоряна теж у нас більше не працює. Обід, який приготував Андрій, був неймовірно смачним. — Все буде добре! Я до вас завтра знову прийду. Я не кину вас і буду вам допомагати, — сказав Андрій. Коли Андрій пішов, то я розплакалася. Мені було так боляче від того, що мене зрадив чоловік і моя найкраща подруга. Свекруха забрала дочку. Зі своїм чоловіком Анатолієм я познайомилася в кафе.

Він сам підійшов до нас з Зоряною і познайомився. Хлопець нам обом сподобався, але йому сподобалася більше я. Зоряна тоді мені дуже заздрила. Наше весілля з Анатолієм була дуже скромною. Перші два тижні після весілля ми прожили в будинку його матері. Але потім вона сказала, що ми їй заважаємо, і ми поїхали жити в мою квартиру. Цю квартиру мені допомогли купити мої батьки: вони продали будинок моєї бабусі, коли вона померла, додали свої заощадження, і я змогла купити собі квартиру. Потім я завагітніла і наро дила дочку. Маленьку ми назвали Лізочкою.

На наступний день я з нетерпінням чекала Андрія. І він не обдурив мене: прийшов. І знову приніс мені багато делікатесів. Потім він приготував знову неймовірно смачну вечерю. — Андрію! Ви так смачно готуєте! Вам треба свій ресторан відкривати! — сказала я після того, як попросила добавку. — Я подумаю над цим! — засміявся Андрій. — І давайте вже будемо звертатися один до одного на «ти». Я погодилася. Після вечері Андрій розповів мені про те, що рік тому не стало його мами. Вона дуже сильно боліла останні десять років, і він доглядав за нею.

Мені так соромно стало, коли я про це дізналася. Я згадала, як ми сміялися із зірковою за спиною Андрія через це. Виявляється, у Андрія була навіть наречена, і вони збиралися одружитися. Але коли його наречена дізналася, що дуже сильно захворіла його мати і за нею треба доглядати, то вона кинула його. Зараз вона вже заміжня і у неї є навіть дитина. А Андрій залишився один. Андрій почав приходити до мене кожен день.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩