Заміж я вийшла дуже рано. Познайомилася я із майбутнім чоловіком під час літнього відпочинку у бабусі. Закохалася в Кирила одразу, тому й про наслідки особливо не думала. Повернувшись додому, я помітила за собою дивні речі. Мене нудило, іноді паморочилося в голові. Старша сестра припустила, що я вагітна. Тест також це підтвердив.

Спочатку батьки влаштували скандал, кричали, що я їх зганьбила. Однак у результаті вони прийняли мого коханого, і ми з ним розписалися. Жити вирішили у моїх батьків.

Кирило до цього мешкав у невеликому містечку, куди я категорично не хотіла їхати.

У нас народився син. Я любила свого чоловіка. Здавалося, що життя йде своєю чергою. Але чоловік не змінив своїх звичок весело проводити час із дівчатами. А одного разу я й сама стала свідком його зрад.

Тоді мені здавалося, що якщо мій чоловік користується такою популярністю у дівчат, але не йде до них, значить він дуже любить мене. Я вважала, що у чоловіків у крові зради, і мені просто треба з цим змиритися.

Але років через сім чоловік мені оголосив, що покохав іншу і житиме з нею. Йому з його новою пасією дали кімнату в гуртожитку.

Мій майже колишній чоловік забрав усі речі та пішов до коханки. А ще подав документи на розлучення, проти якого я не заперечувала.

Якось він прийшов у нашу квартиру, і сказав батькам: «Мені потрібно забрати деякі речі».

Після цих слів він пройшов до нашої кімнати, дістав з шафи шубу, яку подарував мені півроку тому. Від такого нахабства мої батьки втратили дар мови, тому заперечувати не стали.

Я ж не хотіла змирятися з тим, що мої подарунки тепер належатимуть іншій жінці. Я зателефонувала Кирилу.

− Як тобі не соромно? Це ж мій подарунок!

− А хто тобі його подарував? Я! Отже, маю повне право забрати його назад.

− Але ж подарунки не забирають! У тебе є совість?

− Як це не забирають? Я витратив чималі гроші на шубу. І не збираюся їїзалишати чужій для мене вже жінці.

Півночі я проплакала у подушку. Мені було гірко та прикро. Я не розуміла, як так можна чинити. Адже він казав мені гарні слова, присягався у вічному коханні. А зараз так підло і несправедливо зі мною вчиняє.

Справа була не в грошах. Мені було б не так прикро, якби цю шубу з’їла міль. Але прийняти те, що мій подарунок забрали, а потім його подарували, було складно.

Син теж нервував, але я намагалася не показувати йому своїх сліз. Все-таки він уже навчався у школі, а це й так стрес для дитини.

Минув рік. За цей час я намагалася влаштувати особисте життя. У мене з’явився чоловік, з яким ми прожили кілька місяців. Але серце все одно рвалося до Кирила.

Я розуміла, що колишній чоловік мене зрадив. Але почуття були сильніші за розум. Нові стосунки я перервала.

А потім Кирило якось раптово повернувся. Він сказав, що все ще мене любить. Він вибачався, стояв навколішки, казав, що крім мене йому ніхто не потрібен.

– Я весь час думав про тебе. Навіть у ліжку боявся назвати її твоїм ім’ям, – прошепотів колишній і заплакав.

Я вибачила Кирила. Адже він говорив так щиро. Єдине, чого я боялася, що він принесе мені назад цю злощасну шубу. Але цього, на щастя, не сталося.

Минуло кілька місяців, і якось на вулиці я зустріла знайому. Вона якийсь час жила в одному гуртожитку з моїм чоловіком та його співмешканкою.

Жінка розповіла, що гуртожиток викупив якийсь бізнесмен. Він планував перетворити його на готель, тому всіх мешканців попросив залишити приміщення чи оплачувати житло за іншими вже тарифами.

Ця знайома випадково підслухала розмову мого Кирила з сусідом.

Кирило сказав йому, що грошей у нього на готель немає, своє житло він не може купити, тому єдиним варіантом для нього буде повернення до колишньої дружини. Повертатися до провінції він не хотів.

Виходить, що Кирило повернувся до мене не тому, що любить. Він у такий спосіб вирішив своє квартирне питання. Але Кирило – батько моєї дитини. Я шалено люблю його.

Я вирішила нічого не говорити йому про те, що знаю про причину його повернення. Та й хто знає, може цей збіг. А насправді чоловік повернувся до мене через кохання.

КІНЕЦЬ.