Так склалося, що у мене саме зараз дуже непростий період в житті, на жаль.

Ми з Олегом прожили у шлюбі щасливі 6 років.

За весь цей час і дитинка народилася, і чоловік став успішним бізнесменом.

І все, здавалося б, складалося у нас дуже добре, як не подивися. Бажати більшого у мене не було потреби, адже багато сімей і так не жили, як ми.

Однак, на жаль, наше щастя дуже крихким виявилося, що я навіть не уявляла собі.

Якось на превеликий подив для мене, дуже різко чоловік змінив своє ставлення до мене та до нашого синочка.

Перший час я все списувала на його втому на роботі, адже справ у чоловіка було дійсно багато тоді.

Та згодом, дивлячись на все, я зрозуміла, що виною в цьому всьому інша жінка.

І так вже сильно вона привернула його увагу, що мої спроби зберегти сім’ю виявилися зовсім марними, Олег остаточно вирішив залишитися з нею, а не з нами.

Особливо переконувати чоловіка, благати його, ставати на коліна я не стала, бо бачила по його поведінці, що все це марно, та й самій, після всього, зовсім не хотілося впрошувати його.

Якщо він вже все прорахував і підготував папери, то й так зрозуміло. що він вже зробив свій остаточний вибір.

Це вже багато про що говорить. Сенсу когось в чомусь переконувати я не бачила тоді.

Мені довелося зібрати всі свої речі і піти з дому в нікуди.

Наше спільне майно колишній завбачливо оформив на себе ще далеко до того, тому шансів у мене ні на що вже не було. Його знайомства і зв’язки гарантують необхідний результат.

Все б нічого, але зараз такі важкі часи і мені просто ніде жити, у мене поки немає роботи.

Я абсолютно не маю можливості забезпечити свого синочка самими елементарними речами, адже часи зараз і так складні.

Тоді я попросила чоловіка залишити дитину у себе на деякий час, щоб я могла хоч трохи влаштуватися, щоб потім усе необхідне дати синові.

Ненадовго хоча б, звісно, що на деякий час.

Мені просто потрібен час, щоб все налагодити і відновитися в професії.

Адже я всю себе присвятила родині і коханому, як мені здавалося, чоловікові. Але виявилася йому зовсім не потрібна і зараз я просто залишилася ні з чим.

Але мова не про мене. Мова про мого маленького синочка, від якого відмовляється його забезпечений рідний батько.

У мене немає батьків, їх давно не стало, на жаль.

Сама я родом з маленького села, повертатися до якого, як ви розумієте, немає зовсім ніякого сенсу, там ні у мене, ні у дитини зовсім немає майбутнього.

Мені просто потрібен час для того, щоб стати на ноги.

Але у відповідь на моє щире прохання забрати дитину до себе тимчасово, колишній чоловік звинуватив мене в тому, що я як зозуля, намагаюся підкинути його в чуже гніздо.

Чути ці слова мені зараз дуже сумно.

Я не можу водити його з собою по орендованих кімнатах в гуртожитку, там немає умов для життя малого дитяти, мені аби самій там якось перебути.

Мені нема з ким його залишити, і немає коштів, щоб найняти няню.

Мої спроби порозумітися, до чоловіка не доходять.

Олег просто твердить тільки одне, що я погана мати, адже інша так би не вчинила, а залишилася б поруч з дитиною, не дивлячись ні на що. Я не знаю, як вчинити.

Мені величезних зусиль варто залишити дитину з чужими йому тепер людьми. А тут ще й ці докори.

Як мені умовити свого колишнього чоловіка надати мені елементарну допомогу і підтримку я не знаю?

Намагалася поговорити зі свекрами, батьками свого чоловіка.

Вони ще не дуже літні люди і цілком могли б доглянути за онуком.

Але і тут я зіткнулася із суцільним нерозумінням і зловтіхою.

Все якось разом найшло на мене і проблеми продовжують сипатися з усіх сторін.

Ніяк не виходить почати розкручувати цей клубок, на який я ніколи не очікувала, адже у нас була така хороша сім’я.

Я розумію, що не маю права опускати руки, але чому таке відбувається з людьми?

Ну, нехай мене розлюбив Олег, зустрів іншу, буває й таке в житті.

Але син то чим рідному батькові не вгодив? Чому ти кидаєш його в той момент, коли ти йому так необхідний?

Як мені далі жити, та що з синочком робити я не знаю. І добрих людей немає поряд, щоб мені допомогти, або зарадити.

Чоловік усім рідним розповідає, що я погана мати, що хочу дитину залишити.

Але чому винна я, а не він?

КІНЕЦЬ.