Скільки не намагаюся пояснити чоловікові, він мене просто не чує. На його думку, родичів необхідно запрошувати якнайчастіше. Так і робить.

Родичів у мого чоловіка безліч. Вони знають усіх своїх до п’ятого коліна. Це, звісно, непогано. Але для мене їхній сімейний клан виявився тяжким випробуванням. Чоловік підтримує свої сімейні традиції, які насамперед виражаються у регулярних поїздках у гості один до одного.

Але віддуватись за його гостинність доводиться мені. Добре було б раз-два на рік, але насправді мінімум раз на місяць мені доводиться на кілька днів ставати кухарем, посудомийкою, прибиральницею, зберігаючи при цьому радісну посмішку. Це вимотує!

Ми одружені п’ять років. Весь цей час гостьові наїзди не припиняються і не спадають. Скільки ж цих родичів! Я їх навіть на ім’я не можу запам’ятати!
Але в їх сім’ї навіть чотириюрідні родичі не залишаються далеко. На нашому весіллі цієї рідні було щонайменше шістдесят людей!

Вони добрі, привітні, нічого проти них не маю. Але їхня манера розмовляти мене вбиває. Вони взагалі не вміють розмовляти нормально, будь-яка розмова переростає майже в крик. Коли родичів більш як двоє, стоїть такий гомін, що хочеться тікати з дому.

І ось на кілька днів я перетворююся на покоївку, на прибиральницю, кухарку, турагента, гіда. До того ж маю терпіти цей їхній гомін. Які нерви витримають?

Ми маємо однокімнатну квартиру. Це передбачає, що після тривалого застілля мені завжди належить ретельне прибирання, тому що найчастіше когось доведеться укладати на підлозі.

Ці обставини напружують. Я багато разів намагалася переконати чоловіка припинити ці часті приїзди або хоча б звести їх до мінімуму. Він зовсім мене не розуміє. Ще б пак! Адже його турбота – закупити продукти, решта лягає на мене. А він почувається хлібосольним господарем і щасливий!

– Дорогий, відпочиньмо від твоїх родичів цього місяця?
– Що означає – відпочиньмо? Це що, так важко, поспілкуватись із ріднею?

– Але ж це не просто спілкування. Хіба ти не бачиш, як це важко мені?
– Не сміши! Теж мені праця – начистити картоплі та приготувати їжу!

Отак він бачить цю реальність. Вся його допомога полягає у закупівлі продуктів. Він взагалі не розуміє, наскільки вимотує мене ця безперервна навала рідні. Мої слова він сприймає як ультиматум. Мій настрій він сприймає як примху. Дійшло до того, він вважає, що я хочу посварити його з родичами.

Його родичі – цілком приємні люди. Але постійні приїзди мене виснажують. Я втомилася від цього. Я не встигаю відпочити від одних, а до нас вже збираються інші.

Кінця цьому не видно. Я готова тікати з дому, від чоловіка, від цього кошмару, що не закінчується. Розлучення? Не виключаю. Може, під загрозою розлучення чоловік зрозуміє?

КІНЕЦЬ.