Я довгий час не хотіла виходити заміж. Кожне сімейне гуляння починалося і закінчувалося фразою: «Ну що, коли заміж?». І тоді я зустріла Бориса. Він був старшим на 12 років.

Думала, чоловік уже дорослий, отже, серйозний. Через два місяці спілкування він зробив мені пропозицію – я погодилася. Дзвіночки не виходити за нього заміж були, звичайно.

Ми не ходили у платні місця, я не була з ним у кафе, не ходила в кіно, не отримувала від нього квітів. Хоча ні, все ж таки, одна ромашка була. Незабаром ми одружилися. З першого дня спільного життя Борис почав дорікати мені за непотрібні витрати. Він вичитував мене за кожну витрачену копійку. Перевіряв чеки із магазинів.

До речі, це було його улюблене заняття. Пам’ятаю випадок, коли я йому сказала, що це нормально – витрачати гроші на їжу, ми не повинні харчуватися перловкою тільки. Ви б бачили його погляд. Як він на мене тоді подивився, ніби я реально вин на у чомусь. І так кожного дня.

Я втомилася віддавати всю свою зарплату Борису, втомилася заощаджувати на всьому. Навіщо взагалі ми заро бляємо гроші? Очевидно, щоб витрачати. Останнє, що довело мене – це Новий рік.

Я звикла, що мама завжди пишні столи накриває, гостей кличе. Я вирішила зробити червону рибу за маминим рецептом. Прийшов Борис і все по колу.

Знову претензії, знову вимовляти мені почав, що я недоцільно витрачаю гроші. Поліз ще потім у пакети – дивитися чеки. Два тижні зі мною не розмовляв. Не розмовляв зі мною, але по пакетах продовжував лазити. Я купувала все за свій рахунок, а він продовжував мені все вимовляти.

Я вирішила розлу читися. Боря не заперечував. Діти у нас за півроку не наро дилися, тож ми спокійно розійաлися. Дивно, що ще не зажадав із мене грошей за проживання. Я повернулася додому, прожила з батьками півмісяця. Час, який я провела з Борисом, мав свої плюси: я накопичила грошей. Зараз винаймаю на них квартиру.

КІНЕЦЬ.