Віктор збирався на роботу і вирішив запитати дружину, що вона готуватиме на вечерю. — Поки не знаю, ще не думала. Приготую щось. Тобі чого хочеться? — Раніше ти мене питала, а зараз уже перестала. Ти можеш хоча б спитати для пристойності. Чи тобі зовсім нецікаво? — Що будеш на вечерю, кохана, — запитала Свєта.

— Хочу котлет та смажену картоплю. — Ну гаразд, приготую. Віктор пішов на роботу і весь день думав про дружину. Якось байдуже вона спитала, що готувати. І то після того, що він сам її на запитання підштовхнув. А раніше питала, тепер уже не цікавиться уподобаннями чоловіка.

Він вирішив, що ввечері з нею поговорить серйозно. Увечері на Віктора чекала вечеря. Було все, що він просив. Картопля та котлети. А дружина собі приготувала курку та їла з таким апетитом, що Віктор теж захотів. Але вона відмовилася ділитися, адже він просив котлети, от і нехай їсть.

— Я спеціально пересмажила, я люблю, коли в неї скоринка. Це так смачно, ти не можеш собі уявити. А ти котлети просив, ось і їж свої котлети, я ж не прошу у тебе їх, — дражнила вона чоловіка. Цілу вечерю Віктор дивився на курку, така апетитна вона була, а вночі йому навіть снилися ці курячі ніжки.

Наступного дня він попросив приготувати курку. Вона й приготувала, а собі приготувала бараняче рагу. Знову ж таки не поділилася з чоловіком, хоча він і просив.

І цілий тиждень вона готувала всякі вишукані страви, а чоловікові не давала куштувати. Приготувала собі рибу, а чоловікові навіть шматочка не дала. — Дай мені хоча б один шматочок. — Але ти риби не просив. Згодом Віктор уже перестав вимагати у дружини страви.

— А приготуй для мене те, що готуватимеш собі. І від цього дня Світлана вже не питала, що готувати. Вона готувала те, що їй хотілося чи було зручно. А чоловік ніколи більше не вимагав чогось конкретного.