Я зараз не спілкуюсь ні з батьками, ні з колишнім чоловіком, і це моє рішення. Щоб вони мене не діставали, я навіть до іншого міста переїхала, бо й батьки, і чоловік чули лише себе.

Мама з татом завжди чекали, що моїм чоловіком буде принц на білому коні з мішками золота за спиною, а я почала зустрічатися зі звичайним хлопцем, який працював менеджером. Як батьки пирхали та морщили носи, я навіть згадувати не хочу. Поводилися вони огидно, хоча я їм сто разів говорила, як мені неприємна така їхня поведінка.

Чоловік від такої їхньої поведінки теж був не в захваті, але у відкриту конфронтацію не вступав. Просто висловлював мені потім удома все, що в нього накипіло.

Мене це все дуже нервувало, бо я люблю і чоловіка, і маму з татом. Мої мрії, як ми всі разом дружно збиратимемося за столом, сипалися, як картковий будиночок.

Заміжня я була два роки. І всі два роки – це низка скандалів між батьками та чоловіком, у який вони постійно втягували ще й мене.

Я намагалася згладжувати кути, якось тримати всіх у рамках, але виходило відверто погано. Якщо на початку вечора ще якось виходило, то після другого стосу всіх уже несло.

Кожне сімейне свято перетворювалося на розборки, де ображеними себе відчували обидві сторони. Мені це набридло, тому я сказала, що все, більше ніяких спільних свят, я втомилася.

Але навіть відсутність подразника у прямій видимості не змінила нічого. Батьки при кожній нагоді лили мені у вуха, який у мене жахливий чоловік, і мене він не любить, і їх не поважає, і заробляє мало, навіть своєї квартири немає.

Чоловік при кожному моєму зауваженні одразу починав кричати, що це мене батьки підучили, які вічно від нього щось вимагають, вічно мене проти нього налаштовують.

А якщо я їхала до батьків у гості, то він постійно потім ходив із кислою міною, бо я обрала провести час не з ним.

Але були заходи, на які я без чоловіка прийти не могла, наприклад, весілля молодшого брата. Ось на цьому весіллі у батька з чоловіком ледве до бійки не дійшло. Через що розгорілася така спекотна суперечка я пропустила, бо чоловіки тоді виходили на перекур.

Після цього чоловік виставив мені ультиматум, щоб я вибирала, чи він, чи батьки. Мовляв, моя сім’я об нього тільки ноги витирає, йому це набридло.

А за три дні мені схожий ультиматум висунули батьки. Мовляв, я заміжня за божевільним, він на мого батька з кулаками кинувся, вони такого не потерплять, тому або розлучення, або батьків у мене немає.

У мене, напевно, був нервовий зрив, бо я ревіла і не могла заспокоїтись. Мабуть, виплакавши все накопичене, я вирішила.

Чоловік поставила перед фактом, що ми розлучаємося, якщо він не хоче мене розуміти, а батькам сказала, що хоч і розлучаюся, але переїжджаю, якщо їм плювати на мій вибір і вони готові навіть відмовитися від мене, якщо буде не так, як вони хочуть.

Сказала я це, коли до поїзда залишалася лише година. Це сталося за місяць після тих ультиматумів. За цей час я домовилася про переїзд до іншого міста, де є філія компанії, та підшукала житло там.

Ні з ким не спілкуюся, нарешті почала спокійно спати. Не шкодую про свій вибір, бо я обрала себе.

КІНЕЦЬ.