Я читала п’ятирічному синочкові казку на ніч, коли він раптом глянув на мене сповненими сліз очима і став благати не приводити в дім братика або сестричку. Чому? Тому що тоді все діставатиметься йому.

Почати, напевно, варто з того, що друга вагітність була великою несподіванкою як для мене, так і для чоловіка. Після народження сина всі лікарі говорили, що більше дітей у мене не буде, а тут несподівано знову вагітна. Коли дізналися, термін уже був тринадцять тижнів, робити було нічого.

Але чоловік ніби розлютився на мене за другу дитину. Між нами після цих новин пробіг холодок. Тільки син спочатку був у захваті. Він так радів, обіцяючи допомагати мені з дитиною. Він же чув і бачив, що у деяких дітей у його групі в садочку теж є братики і сестрички, ось і йому хотілося.

Чоловік був поза компанією тих, хто чекає, з ласкою все для мене робив, а попутно ще налаштовував сина проти майбутньої дитини. Не знаю, яким саме чином і що він розповідав синові, якими жахами залякував, доводячи, що ми його любити перестанемо з народженням другої дитини, але факт залишається фактом – син розплакався, тому що не хоче бачити ще когось у нашій родині.

Я впевнена, що це чоловік, тому що інші з нашого оточення мене підтримують. Навіть свекруха, і та рада. І тільки чоловік біснується.

І як переконати маленьку дитину, що ніхто про неї не забуде? Тим паче відразу після пологів я і справді буду зайнята, через що зможу менше часу приділяти синові. У самої аж руки трусяться, коли уявляю, що все посилиться після народження малюка. Уже й сама немов шкодую про цю вагітність.

Так сподіваюся, що чоловік одумається, коли дитинку побачить, і син змінить свою думку, але раптом ні? Раптом нікого не буде поруч у ці складні години зі мною? І після все стане тільки гірше.

КІНЕЦЬ.