Чоловік у мене поки що є, але лише на папері. За фактом я більше не вважаю цю людину своїм чоловіком, тому що він вчинив неприпустимо.

Він не приїхав забирати мене з пологового будинку, бо замість обіцяного лікарями хлопчика у нас народилася дівчинка. Для нього це стало гідним приводом проявити своє незадоволення.

Вагітність була бажана, запланована. Чоловік зрадів, коли дізнався, що я в положенні. Не скажу, що ми довго до цього йшли, але були певні побоювання. Проте все в нас вийшло. Вагітність настала, лікарі її підтвердили, я стала на облік. Мені було взагалі все одно, хто народиться, аби не було проблем зі здоров’ям.

Чоловік дуже хотів, щоб народився саме хлопчик. У нього аж очі горіли, він звівся весь, поки ми не сходили на УЗД, де нам і назвали стать дитини.

Але лікар відразу сказав, що дитина так лежить, що точно її стать поки не розглянути. Чоловік почув, що буде хлопчик, і на цьому заспокоївся. А мені взагалі було все одно, я була рада нормальному розвитку малюка.

Ми почали готуватися до появи сина. Чоловік уже будував плани, як вони ходитимуть на рибалку, їздитимуть на дачу та на футбол, я тільки посміхалася. Сама я в лікарів більше не питала про стать дитини.

Зростає, проблем немає – і добре. Тим більше, що теж звикла до думки, що буде саме син. І як я здивувалася, коли мені в родовій оголосили, що в мене народилася дівчинка. Але це був просто подив, жодної істерики від розчарування не було.

А ось чоловік п’ять разів у мене перепитав, чи справді я народила дівчинку, а потім кинув слухавку. Тоді я цьому не надала значення, бо мені було зовсім не до таких дрібниць.

Нас чотири дні протримали у лікарні, за чотири дні чоловік жодного разу сам не подзвонив. Я кілька разів дзвонила, але розмови були короткі, а тон у чоловіка грубий.

А потім він не приїхав на виписку своєї доньки. Були мої батьки, його батьки, а самого тата не було.

Як сказала свекруха, чоловік дуже засмутився, що народилася дівчинка, він уже налаштувався на те, що буде син. Тому йому важко далася новина про народження доньки.

Тільки для мене це не гідне пояснення. Він засмутився, що в нього народилося здорове маля? Чи не захотів взяти на руки свою дочку? Так на біса мені такий чоловік поруч потрібний? Як батько, він уже провалився.

Ми мали їхати до нас на квартиру, але я сказала, що туди не поїду. Нехай чоловік далі засмучується, переживає, а я з дочкою тоді вирушаю до моїх батьків.

Мені було дуже прикро. Хто винен, що народився не хлопчик? Та й яка різниця? Таке відчуття, що у чоловіка почав боліти череп від думок, кому ж передати тепер свій трон та підданих.

Батьки вирішили, що я просто вирішила чоловіка трохи провчити, але я була налаштована більш рішуче. Наступного дня я попросила маму посидіти з дитиною, а сама пішла та подала на розлучення.

Цей мій вчинок здивував усіх. Але мої батьки мовчали, а от свекруха, як дізналася, прилетіла мене переконувати, що я помиляюся.

– Ну, засмутився син, думав, що в нього хлопчик народиться, вже налаштувався. Мине трохи часу, він змириться і любитиме дочку. Навіщо ти сім’ю руйнуєш, що за дурниці? – кричала вона на мене.

Тільки мене забули спитати, а чи потрібен мені чоловік, який “змириться” з дочкою? Засмутився він! Це вчинок не дорослої людини, а якогось сопливого хлопчика.

Навіть якщо він і засмутився, то міг би це якось тримати в собі, не показуючи мені, не демонструючи це всім родичам. А так, як вчинив він, це скотство найвищої проби.

Я навіть розмовляти із чоловіком не хочу. До речі, він і сам поки що не рветься. З моменту виписки пройшло два тижні, він лише пару разів зателефонував уточнити, як довго я страждатиму дурницями.

— Досить, їдь додому. Дівчинка і дівчинка, гаразд, – сказав він в останній розмові.

Такі міркування, ніби я не той сорт помідорів на ринку купила. Типу, гаразд, не те купила, але що вже робити, з’їмо. Зробив він мені ласку.

Мені такі послуги не потрібні. Нехай засуне їх собі кудись подалі. Краще вже я сама доньку виховаю, ніж поряд буде такий “чудовий” татко, який не вміє думати і правильно чинити.

Свекруха крутиться, намагається нас помирити, але я не бачу в цьому сенсу. Чоловік ще не доріс, щоби зрозуміти, що він зробив не так. Він себе ні в чому не бачить винним. І це найстрашніше.

КІНЕЦЬ.