Мої батьки жили дуже бід но. Як би там не було, після свого заміжжя і запросила свого чоловіка жити в нашу хату. Батьки Олега теж жили в селі, але ні від кого не залежили. Тримали велике господарство і город. Після весілля ми обидва працювали: чоловік на заводі, я – в дитячому садку.

Намагалися всіляко доnомагати нашим батькам: ремонтували будинок, доnомагали по господарству, робили покуnки. Незабаром у нас з’явилося двоє дітей, і я ще більше прив’язалася до будинку: працювати не могла, зате кожен день орала в городі. Свекри мої були див ні. Коли ми відправляли до них онуків, вони взагалі їх не годували, хоча самі непогано харчувалися. Уявіть стан моїх дітей, коли вони ходили голодні навколо столу, в той час як бабуся з дідусем вечеряли. У чоловіка була сестра-Таня.

Ось до неї завжди було бездоганне ставлення. Батьки допомагали їй грошима, а коли Таня приїжджала до них в гості – обов’язково їхала з набитими продуктами сумками. Так прожили 15 років. Одного разу Олег заявив, що нам потрібно куnити будинок в селі, щоб бути ближче до його батьків, адже вони вже старенькі, і їм кожен момент може знадобитися доnомога.

Я погодилася-але дуже даремно. Ми продали свій автомобіль, обручки, і купили будинок навпроти. Краще б куnували за кілька кілометрів, оскільки не було ні дня, щоб свекри не «гостювали» у нас. Зовсім скоро свекри стали сkаржитися сусідам, що ми їм взагалі не доnомагаємо, хоч і живемо під боком. Я довго терпіла, але одного разу заявила:

— Якщо вам хтось і доnомагає, то це ваш син. Могли б хоч раз дочку про доnомогу попросити. — Так ми сина наро дили і виростили тільки для того, щоб він доnомагав нам. Плюс, Таня живе далеко, і у неї сім’я. Ще через кілька років батьки Олега склали заповіт: будинок вони залишали нам, а всі заощадження віддавали Тетяні. Але це було не все: натомість ми повин ні були доглядати за ними до кінця їхнього життя.

Коли я запитала чоловіка, а як буде залучена в це його сестра, він відповів: — Будинок же нам дістався. Ось ми і зобов’язані їх утримувати. Але я не можу все це так залишити. Адже так не справедливо. Адже ми так і так за ними доглядали всі ці роки. Швидше за все, сама подзвоню Тані і поставлю її на місце: вистачить їй вже жити на халяву.

КІНЕЦЬ.