Виповнилося мені тут нещодавно тридцять п’ять років. Добра цифра, мені подобається. У мене є сім’я: чоловік, син та дочка. Діти вже дорослі, самостійні, проблем із ними немає.

Чоловік не п’є, дурницями не займається, хобі у нього цілком стерпне – ігри на комп’ютері, тобто не гараж, не рибалка та інша лабуда, яку так люблять мужики. Так, він не олігарх, але заробляє нормально. Не шикуємо, ресторанами щодня не ходимо, але з нагоди можемо собі дозволити.

Власне, я розраховувала, що мій ювілей ми теж відзначимо з друзями в якомусь пристойному місці. А ще думала отримати від чоловіка гарний подарунок, недаремно ж я останнім часом постійно показувала йому золоті прикраси і голосила, як набрид мені мій старий телефон, якому вже років п’ять.

Загалом, чекала я заповітну дату і сподівалася на якийсь сюрприз. Та-дам! Я його отримала. По-перше, довелося обламатися із рестораном. Чоловік, за його словами, не подумав про це.

-Давай не морочимось, – сказав він. – Зараз, до речі, все так дорого. А нещодавно у місті ціла компанія отруїлася, теж відпочивали у якомусь закладі.

-Нормальна у тебе логіка, – усміхнулася я і навіть хотіла образитися, але вирішила проковтнути все в надії на гарний подарунок. – Гаразд, – говорю, – нехай так. Якось обійдемося.

– А в мене тобі сюрприз є на вечір, – заявив чоловік.

Ось тут я зраділа і подумала, що все-таки свята бути. Увечері прийшла з роботи в піднесеному настрої, дівчата-колеги привітали мене, подарували квіти та дорогі парфуми, без шампанського теж не обійшлося. Заходжу до квартири: всюди повітряні кульки, син із донькою організували. Красиво та приємно.

А що чоловік? Нічого. Виглянув із кухні і каже:

– Де ти ходиш? За півтори години гості прийдуть, а в нас нічого не готове.

– У сенсі, гості? – я навіть поперхнулася. – Я нікого не кликала.

– А я кликав, – заявив мені благовірний і вручив ніж та картоплю.

Що можна приготувати за півтори години? Я зателефонувала в доставку, замовила сету, загалом, зі столом хоч якось викрутилася. Але гостей зустрічала червона від досади. А потім мало не луснула від злості, коли чоловік при всіх дістав свій подарунок.

Це були не прикраси, не телефон чи щось більш-менш пристойне. Він подарував мені набір каструль та сковороду, які замовив у якомусь паршивому телемагазині. Я мало не впала, коли відкрила коробку. Крім того, вони були розписані під хoхлому.

Характер у мене ще той, тому скандал я влаштувала чоловікові одразу, при гостях:

– Я що, говорю, схожа на клушу, якій потрібні ці каструлі? Ти взагалі про що думав? Ні розуму, ні фантазії!

Кума та сестра чоловіка заступилися за нього, а подруга прийняла мою позицію. Скандал вийшов грандіозним, і день народження був геть-чисто зіпсований. Гості пішли, всі залишились незадоволеними святом. А я так розлютилася на чоловіка за це, що схопила всю коробку і винесла її на смітник.

Я, звичайно, знаю, що є жінки, які танцюватимуть і стрибатимуть від радості, якщо отримають у подарунок кухонне начиння, але на мій погляд, це перебір. У будь-якому випадку, кожен з нас може собі дозволити купити все це домашнє барахло, починаючи від чашок та каструль до постільної білизни та якихось покривал.

Чоловік мене не зрозумів. Він щиро вважає, що я мала радіти його подарунку, навіть якщо він мені не сподобався. І образився за те, що я все викинула. До речі, думки колег розділилися із цього приводу. Одні вважають, що я зробила правильно, бо чоловікові треба показати його місце.

А інші кажуть, що це невиправдане марнотратство і я могла б продати чи передарувати комусь каструлі. До речі, зі сміття вони зникли дуже швидко. Сподіваюся, якісь люди оцінили мій жест на відміну від чоловіка, з яким тепер ми не розмовляємо.

КІНЕЦЬ.