Чоловік моєї сестри поїхав в Польщу на заробітки ще 4 роки тому.

Ми живемо усі в селі, зовсім небагато, достатку, як такого, немає, на жаль.

Сестра моя всі роки з свекрухою жила, відразу після весілля пішла жити з чоловіком до матері його.

Так і тулилися разом в одній хаті.

Ой і нелегко їй там було.

Свекруха моєї сестри за характером дуже важка людина, я завжди мамі говорила, що з нею може вжитися лише така невістка, як моя сестра рідна Ольга.

Ольга мовчазна, добра, спокійна, вона й слова зайвого ніколи нікому не скаже, що вже й до свекрухи ще діло мати якесь.

Тільки й тому вона жила зі своєю свекрухою, якби мала інший характер, то мати чоловіка вже давно вигнала б її, правду вам скажу.

Ольга наче звикла, ніколи не скаржилася, так і говорила нам усім:

– Я ж на її території живу.

Ми її шкодували, але зарадити нічим не могли, я жила з батьками на сусідній вулиці, казали йди до нас, але місця усім не було.

Сестра це розуміла, тому залишалася там.

Сказати правду, з роками свекруха Ольги трохи стала спокійніша, вона ніколи, особливо, не ставилася погано до моєї сестри, але характер мала важкий, з нею і рідній людині непросто.

Згодом, одне за одним, з’явилося двоє дітей, Ольга була заклопотана сім’єю, на зауваження матері свого чоловіка Петра зважала все менше.

Та коли з’явилися діти в хаті, стало важко усім.

Врешті Ольга з Петром самі вирішили, що потрібно і своє житло мати.

Добре обдумавши все, вирішили, що Петро поїде в Польщу на заробітки, куди їдуть багато чоловіків з села.

Чоловік й поїхав, а Ольга так і залишилася жити зі свекрухою, свекра, на той час, вже не стало, на жаль, чоловіком він був хорошим.

Петро став заробляти чималі гроші. Трохи надсилав матері і дружині, а решту собі залишив, сказав, що сам буде відкладати на хату.

Ольга моя – жінка спокійна, з чоловіком погодилася. Та й яка різниця, вона нічого недоброго і не запідозрила, адже до цього часу Петро завжди все ніс у сім’ю.

А ось місяць тому вирішила зробити Петрові сюрприз, діти якраз школу закінчили, думала, щоб відпочили від тривог, тому вирішила, без попередження, чоловіка провідати в Польщі.

Приїжджає сестра до знайомої, адже вона там давно живе, більше року, до чоловіка ще минулої весни поїхала, вже й працює там.

А Петро, як виявилося, там вже з іншою зустрічається, ця знайома якраз їй і розповіла.

Вибачалася, казала, що давно знає, але не хотіла лізти в їх сім’ю, думала, що все владнається якось, просила зрозуміти, вона не хотіла руйнувати сім’ю.

Петро й сам зізнався, просив вибачення, казав, що не повториться більше такого, пояснював, що це все через відстань, адже дружина далеко, багато сімейних пар через таке проходять, але не розлучаються, а й далі щасливо живуть.

Сестра мені телефонує, не знає, що робити, плаче в телефон.

Каже, що не може пробачити, важко їй буде жити з цим.

Але й розлучатися не хоче, шкода дітей, та й Петро всі ці роки хорошим чоловіком був.

– А де ж я житиму з дітьми? Житла у мене немає, – каже мені сестра.

А я сама не знаю. Що мені порадити їй?

КІНЕЦЬ.