А вже не так давно я дізналася історію своєї давньої знайомої, яка дуже недобре поставилася до долі своєї літньої рідної мами.

Це, звісно, дуже добре, що закінчилося все спокійно, і про тещу подбав, як би дивно це не звучало, її власний зять, який розмістив її в платну хорошу клініку і це дуже допомогло їй.

Але ж тоді Валентина зовсім нічого не знала про те, що сталося, а дізналася тільки після того, як маму виписали з клініки і її потрібно було забирати додому.

Якраз саме тоді чоловік Валі привіз тещу додому і повідомив своїй дружині про все:

– Твоя мама тепер здорова, все необхідне я для неї купив, але потрібно, щоб вона була трішки під якимось наглядом, їй потрібно набратися сил і відновитися трішки. Тому вона деякий час поживе разом з нами. Ти ж не проти? Маєш подбати про неї, ти ж її рідна єдина донька.

Звичайно, що було б логічніше, якби саме таке питання задавала своєму чоловікові сама Валентина. Адже це ж її рідна мама.

Але замість того, щоб щиро подякувати своєму чоловікові за таку щиру турботу про її рідну неньку, дружина влаштувала дивну і не зовсім незрозумілу сцену:

– Мамо, я тільки в столицю з твого села переїхала, своє життя почала влаштовувати хоч трохи, так ти тут як тут! Ще й в одному будинку зі мною жити хочеш тепер, це взагалі щось неймовірне виходить. І що тепер, я за тобою все життя доглядати повинна, ти ж ще й не така стара, ти ж потім в своє село повертатися не захочеш? Як мені потім відправити тебе назад?

Мама пенсійного віку звичайно розхвилювалася, після таких слів власної єдиної доньки, але більше за всіх був здивований чоловік Валентини.

Нарешті дружина розкрила перед ним свою справжню сутність, показала справжнє обличчя. Не такою він знав цю дівчину, коли робив їй пропозицію.

Теща, захвилювалася, це було дуже помітно, відразу почала збирати свої речі, щоб поїхати додому, а сама Валентина, ображено грюкнувши дверима, пішла до подруги, в надії, що коли вона повернеться ні мами, ні її речей вже не було б.

А повернувшись пізно ввечері додому, Валя, на свій превеликий подив, виявила зібрані валізи та квиток на потяг. Не розуміючи, що відбувається, вона запитала у чоловіка:

– А що, моя мама ще не поїхала від нас? Або ти кудись зібрався?

– Ні, люба, це не речі твоєї мами, це просто усі твої речі та твій квиток. Мабуть, нам варто пожити окремо, так буде краще. Я давно хотів дитину, але сьогодні зрозумів, що не готовий до того, що у моїх дітей буде така мати. Подумай про свій вчинок дуже добре.

Поживи поки в селі в маминій хаті, побачиш, яке там життя, а вона зі мною поки залишиться, якщо щось до тебе дійде, то приїжджай назад, сподіваюся, що це буде наукою серйозною тобі. Але, зрозумій, батьків я в біді ніколи не залишав і не залишу, якщо у тебе вистачає совісті так ставитися до своєї матері, то я не знаю, чи потрібна мені така дружина, – повідомив їй про своє рішення чоловік.

Валентина й подумати не могла, що чоловік прийме саме таке рішення, не на її користь.

З гордістю взяла свої речі і вийшла з квартири, але поїхала не в село, а до своєї подруги. Вона сподівалася, що чоловік наступного дня вже сам дзвонитиме їй, проситиме повернутися, адже він так її кохав. Вона красива, розумна, він таку точно не знайде та й кохає вона свого чоловіка також.

Гордість не дає їй подзвонити першою. Чоловік вже тиждень не телефонує Валентині, а вона щохвилини дивиться на телефон, та гордість не дозволяє самій подзвонити. А нещодавно подруга їй подзвонила, сказала, що чоловік вже декілька днів підвозить додому сусідку її. Валентина серйозно захвилювалася, адже виходить, що чоловік може й не сумувати за нею і так легко забути її.

А я взагалі не знаю, чи потрібна така дружина? Чи робить чоловік правильно, що сам не дзвонить їй?

КІНЕЦЬ.