Ми з чоловіком разом вже 10 років, і я спіймала себе на думці, що не знаю, чи була я хоч трохи щаслива з ним. Ми ніяк не можемо вибратися з фінансової ями, в якій знаходимося з самого початку. Олег завжди запевняв мене, що просто треба трохи почекати і буде краще, але стає лише гірше.

А тепер чоловік, взагалі, заявив, що нам має допомагати моя мама, яка зараз на заробітках в Іспанії. Я йому пояснюю, що мама поїхала для того, щоб собі щось заробити, але він мене наче не чує, зарядив одну і ту ж пісеньку, що якщо заробітчанка, то мусить допомагати.

Я відмовляюсь мамі телефонувати і просити допомоги, а він каже, що подасть на розлучення. Я вже й не розумію, як тут правильно вчинити, щоб не пошкодувати потім, адже у нас росте двоє маленьких дітей.

Вийшла заміж я по любові. Я знала, що у Олега нічого не має, але вважала, що він ще молодий, і разом ми усього досягнемо. Батьки мої скептично поставилися до мого вибору, але перечити не стали, мовляв, хочеш – виходь заміж, але потім не жалійся.

Мама з татом як у воду дивилися, бо з Олегом у мене непросте сімейне життя. Чоловік не думав, як заробити гроші, натомість його цікавили гулянки з друзями і нічні клуби. Після весілля ми жили два роки у моїх батьків. З дитиною він не допомагав, то постійно на роботі, то втомився. Заспокоював, що як житимемо окремо, то відразу допомагатиме.

Мої батьки не витримали, і попросили нас переїхати, вони сподівалися, що так Олег буде змушений стати відповідальнішим. Ми переїхали на знімну квартиру, в якій живемо і досі. А чоловік набрав кредитів і розпочав будівництво власного будинку. Тільки от працює він сезонно, влітку є робота, взимку нема, то ж і грошей, щоб закінчити будівництво, у нього теж нема.

І він не придумав нічого кращого, як заявити, що тепер нам має мама моя допомагати. Я проти, тому що я виходила заміж за чоловіка, обов’язком якого є мене утримувати і забезпечувати. А він перекладає всю відповідальність на моїх батьків. Навіщо ж тоді мені чоловік? Ну хіба не так?

Спочатку я його любила, але тепер я чекаю, коли він сам піде, постійні причіпки, у всьому. Якщо він раз на тиждень помиє посуд або пропилососить мені нагадуватиме про це дуже довго, що це не його обов’язки.

На мою відповідь: «Тоді заробляй більше, а я сидітиму вдома і все прибиратиму», він відповідає, що нормальні дружини і на роботі встигають, і вдома, і з дітьми.

Чоловік удома сидить, грає в телефоні, і чекає, коли йому зателефонують та запропонують роботу. Олег переконаний, що поки у нас важкі часи, нам має допомагати моя мама. Батьки мої мають свої проблеми, їм треба про свою старість подумати.

А чоловік звинувачує мене, що я не прошу своїх батьків грошей. Каже, що вони зобов’язані нам допомагати, бо я їхня дочка.

Я так втомилася, що словами не передати. Не знаю, що робити, і як жити далі. Сподіватися, що ситуація у нас покращиться чи йти від такого чоловіка?

Джерело