Але ж він, виходить, зараз все одно поки працювати не може, чого вона даремно стоїть там? – Олег вкотре починає цю неприємну розмова з своєю дружиною Ольгою, – Хоч чимось вони можуть нам допомогти на сьогоднішній день?

Ольга вийшла заміж за Олега 4 роки тому. У сім’ї зараз в них росте 2-х річна дочка і Ольга ще сидить поки в декреті.

До того, що її чоловік людина з досить таки важким характером і дружина наче вже давно звикла до цього.

Вони навчилися разом ділити побут, та й дороги назад ніби й немає, адже у них вже сім’я, дитина. Тому, не дивлячись на буденні проблеми, які виникають абсолютно у кожної сім’ї, подружжя вже звикло одне до одного.

– Я з невеличкого села родом, – з виною в голосі говорить Ольга, – чоловік мій – мешканець столиці. Живемо ми на його території, зрозуміло. У мого чоловіка характер непростий, спочатку мені це подобалося, що він такий впевнений в собі, заповзятий, я вважала, що така людина багато чого в житті може досягнути, адже йде до успіху на перекір всьому, а тепер вже і не знаю, що й думати, щиро кажучи.

І що робити далі. Живуть молоді за сучасними мірками непогано: у Олега є своя квартира, що дісталася йому від його бабусі, робота хороша, навіть автомобіль гарний є, хоча і старенький Ford.

Ось на тему машини останнім часом чоловік міркує досить серйозно, це й не дає йому спокою.

– У мого тата машина нова, – ділиться Ольга, – заробив він на неї зовсім нещодавно, адже багато років до цього відкладав кожну копійку, а тато у мене дуже заощадливий. Тільки він зараз в стаціонарі перебуває, за кермом поки не їздить і ще дуже нескоро буде їздити, як нам сказали фахівці, адже у нього на сьогоднішній день якісь проблеми. А чоловік мій давай з цього приводу мені говорити: чого автомобілеві зараз стояти, нехай нам віддасть, давай ми з твоїм татом поміняємося нашими авто, йому такий дорогий автомобіль Mazda точно не потрібний, йому й старенький наш згодиться.

Зі своїми родичами Олег давно не спілкується, особливо: образився на щось. Тепер ось образився і на маму й тата своєї дружини, своїх тещу з тестем. Мовляв, дочці своїй вони нічого не дали, вона прийшла до нього з однією сумкою речей, всього, допомоги від вас ніякої, хоча б машину віддайте все одно без діла стоїть, за кермом на ній зараз ніхто не їздить.

– Не посоромився і сам батькові це запропонував цей варіант – засмучується Ольга, – природно тато відмовив йому, і це зрозуміло, я не знаю на що розраховував мій чоловік. Тато стільки років відкладав на авто своєї мрії, щоб ось так просто віддати все своєму зятеві. Ще якби в чоловіка не було автомобіля, я б ще зрозуміла, а так же є в нього автомобіль. Я б в його батьків ніколи б так не насмілилася щось просити.

Тато сподівається, що йому незабаром стане краще і справи добре підуть. Та й машина ця важко батькам дісталася.

Нас у батьків моїх троє: після мене ще брати-двійнята, їм зараз по 13 років. У моїх батьків ще діти є і їм потрібно і про них дбати.

– Я один працюю на нас усіх, – говорить Олег, – утримую тебе, дочку, квартира моя, ти сюди ні ложки, ні виделки не принесла. Тебе заміж без нічого взяли.

– А навіщо ложки-вилки приносити, якщо є все, – сумно виправдовується Ольга, – ну так, мої батьки не допомагали нам грошима, але і його теж. Зате мої нам возили все з села: картоплю, консервації різної багато, курей, яйця. Та й коли у нас донька народилася, то мама відпустку брала – приїжджала допомагати нам з маленькою дитиною.

– Дочку нашу більше туди не повеземо в село до твоїх батьків, – сказав Олег, – нехай сюди приїжджають бачитися, раз їм зовсім байдуже до нас.

Батько Ольги зараз їздити до своєї онуки не може. Мама теж вся в турботах: сини, господарство, чоловік, який поки сам нічого робити не може.

– Приїжджай до нас, – пропонує останнім часом мама Ользі, – ми скучили дуже за вами, хоча б поки ти в декреті сидиш, тобі в нас добре буде з дитятком, адже в нас грубка, тепленько в хаті, а ви в холоді там сидите.

Але їхати Ольга особливо не хоче: розуміє добре, що мамі зараз і так важко.

Лікарняні батькові платять копійчані, тільки з офіційної частини зарплати. Мама одна утримує зараз сім’ю, куди ще й доросла дочка з дитиною.

– Олег мій відразу таким не був, – згадує ПОльга у розмові з подругою, – що сталося – не зрозумію, навіть не знаю й близько я. Але з кожним днем ​​характер його стає не таким вже й хорошим, як колись.

– Чоловік в декреті пізнається, – хитає головою розуміюча подруга, – бач який, тато і мама йому дружину без всього привели в будинок. Бачив з ким одружується, його все влаштовувало раніше.

– Вибір між своїми батьками і чоловіком я робити не хочу, – каже Ольга, – але і виходу ніякого поки не бачу. Якби не ця машина, то Олег ще б якийсь привід інший, таке враження, знайшов. Швидше б з декрету вийти і заробляти почати самій, щоб ніхто не докоряв мені ніколи, може тоді легше стане. А що робити з чоловіком не знаю. Він все частіше говорить мені, що я до нього прийшла з порожніми руками.

КІНЕЦЬ.