Як впоратись з образами та недовірою до навколишнього світу? Це нереально важка праця. До того ж праця не зі світом, а з собою. З тим, як ти думаєш, та як сприймаєш світ, людей, та взагалі чого очікуєш. Часто розчарування до мене приходило тому, що я очікувала від людини того, що вважала за норму.

Але ж судила я по собі, а всі люди різні, та по різному сприймають цей світ. Особливо тяжко мені стало тоді, коли чоловік мене покинув з маленькою дитиною. На хвилиночку мені було вісімнадцять років. Тобто я не мала вищої освіти, та взагалі була ще дитиною, якою потрібно було опікуватись, але ця дитина отримала на руки ще меншу дитину, яка потребувала цілодобового нагляду.

Перші три роки життя я була в повній депресії. Благо, поряд були мої батьки. Вони мене підтримали та навчили всьому. Вони ж наполягли на тому, щоб я пішла навчатись на заочну форму, та отримала ту вищу освіту, хоча б для галочки, адже без диплома на нормальну посаду не візьмуть.

Мені було безмежно соромно перед рідними, адже коли виходила так рано заміж, то запевняла їх, що в мене найкращий чоловік у світі, який мене підтримає, та ніколи від мене не піде.

Але не так сталося, як гадалося. Чоловік вирішив проміняти новостворену родину на колишню дівчину, яку, виявляється, він все ще кохав, навіть коли вже робив мені пропозицію. Ось тільки я геть не розумію його логіку. На зло, чи як?

Звісно, я не один раз намагалась його повернути. Адже розуміла, що сама не витягну все, та не зможу дати малюку необхідне, як могли б дати ми разом. Батько до дитини за роки розлуки жодного разу навіть не навідався. Дитина його не цікавила рівно як і я. Мені було образливо. Навіть не передати як, проте це і стало рушійною силою, щоб скласти собі гарне майбутнє.

Синок мій підріс, нещодавно йому виповнилось п’ять років. Він вже був геть дорослим. Інколи казав речі геть не підходящі для його віку. Мене це тішило, кожна мама хоче, щоб її дитина була найрозумнішою у світі.

Я нарешті закінчила навчання та тато зміг мене через знайомих влаштувати на роботу. Трохи соромно перед колегами, але я докладала не мало зусиль, щоб бути корисною у своїй справі.

А вчора була в мене зустріч, на якій я мала вирішити, співпрацювати з не дуже прибутковою компанією, чи ні. І як же мене потішило, коли я побачила на зустрічі колишнього чоловіка. Він мене спершу не впізнав. А потім не міг знайти собі місця, адже вже розумів результати зустрічі.

Чоловік постарів за п’ять років на добрячих десять. Видно, не така вже й гарна була та дівчина в подружньому житті. А я вже просто насміхалась над тією ситуацією. Втерла носа тому покидьку, та дякувала долі, що вона дала мені шанс втекти з того злощасного шлюбу.

КІНЕЦЬ.