Я тоді лише випадково тільки дізналася, що внуки мої обоє, на жаль, занедужали,. Сьогодні з ранку знову їм недобре, на жаль. Дочка моя вже два дні, як не спить, не їсть там з ними, самій Людмилі зовсім непросто у такі часи, я її добре розумію. І мені до них ніяк зараз, бо не хочу теж зараз такою бути, як дітки, краще пересидіти мені вдома у моєму віці ще й собі не вистачало такою зараз бути і занедужати, як онуки, – поділилася зі мною сумна сусідка Тамара.

– Зрозуміло. Не дуже гарна ситуація складається зовсім у твоїх дітей зараз. Допомогти ще й не виходить у тебе зараз зовсім. Навіть не знаю, що можна порадити тут.

– Так. Я сьогодні подумала і Людмилі своїй телефоную, кажу їй – ну нехай твій чоловік до мене заїде відразу після роботи, я котлеток на пару приготую, пирогів смачних напечу, консервації доброї передам для тебе, компоти, мед в мене є, щоб тобі не готувати хоча б, щоб ви мали що їсти. А вона мені, уявляєш сказала, що її чоловік додому ввечері після роботи не приїде в цей день, він поїде на дачу до мами своєї, у неї там справи важливі, ремонт затіяла, грубу якусь там хоче зробити, про всяк випадок каже. От що ти мені тут зараз не кажи, а я такого геть зрозуміти не можу. Ну як так можна?

У дочки Тамари Людмили і її чоловіка двоє ще малих дітей – доньки двох і чотирьох років. Вони звичайнісінька сім’я, не гірше і не краще за багатьох.

Проте, чоловік доньки тещі взагалі зовсім не подобається. Заробляє він дуже мало грошей і ніколи не тягнеться до більшого, жити теж він прийшов в квартиру Людмили, з дітьми допомагає тільки тоді, коли дружина бере дитину і приносить прямо до нього та залишає їх в кімнаті на якусь годинку, вдома теж він взагалі нічого не робить.

Миколі потрібно постійно ставити завдання, нагадувати і контролювати в усьому, щоб він хоч щось зробив, бо постійно говорить, що щось забувся. І навіть в такому випадку йому вдається відкласти на завтра, а завтра і не згадає про те, що його просили сьогодні.

На роботі зять теж особливо не перепрацьовує зовсім – працює в офісі на п’ятиденці, від дзвінка до дзвінка сидить на роботі, без будь яких перепрацювань. Додаткових завдань, як інші працівники на фірмі, ніколи не бере, каже, що йому й так турбот вистачає.

Зарплату чоловік Людмили отримує досить невелику, як для чоловіка, який має забезпечити свою сім’ю, але міняти нічого не планує в своєму житті, таке враження, що його і так все влаштовує й так. Грошей цих, звичайно, сім’ї не вистачає, і Людмилі доводиться шукати підробіток – писати тексти, переводити, займаючись цим ночами і коли діти сплять.

– Я взагалі не розумію, навіщо моїй доньці такий чоловік! – зітхає Тамара. – Вона сама прекрасно справляється і з дітьми, і з побутом, і з усіма проблемами. До чого ще їй тоді чоловік, коли він постійно сидить вдома на дивані? Ще й на все готове прийшов, адже донька моя ще й до одруження мала квартиру.

При цьому саму Людмилу, як не дивно, все це прекрасно влаштовує, вона вже давно змирилася з таким життям, і вона постійно захищає чоловіка від різних претензій з боку своєї матері.

– Як це «після роботи він додому не їде»? – щиро з нерозумінням дивується цьому теща, запитуючи свою доньку з великим подивом. – А твій чоловік взагалі в курсі, що у нього діти так себе почувають? Яка може бути зараз дача десь там далеко від дому у мами? Він же доросла людина.

– Мамо, не потрібно такого говорити, все у нас нормально, з дітьми я впораюся сама, ми якось вже з Миколою спільну мову знайдем! – виправдовується Людмила. – Не в перший раз у нас таке. Лікар був вчора і позавчора, зробив призначення, все вже, що потрібно, ми купили, не хвилюйся вже так ти за нас.

– Я не розумію просто, як так може чинити батько,- щиро дивується мама Людмилі. – В такий момент їхати на якусь дачу, якось не зовсім добре.

Свекруха Людмили дуже любить свою дачу, а зараз, коли часто немає світла, їздить туди, а перед настанням зими грубу надумалася там зробити.

З квітня по жовтень мати Миколи живе за містом: поливає все, підгортає в сезон, збирає і консервує свій урожай. Звичайно, самотній жінці під 75 справлятися одній на дачі буває важко, і свекруха раз у раз викликає до себе на допомогу свого сина. І той завжди все кидає негайно летить на допомогу в свій вихідний, і не лише, кинувши сім’ю.

Людмила на дачу до свекрухи не їздить зовсім – для дітей там немає необхідних умов, та й відносини, прямо сказати, у них не найкращі.

І коли Людмилі мама робить зауваження, вона не любить цього, адже вважає, що це її сім’я і вони самі з чоловіком знають, як їм краще, а мама нехай живе своїм життям. Вона ж не живе з зятем під одним дахом. Яка ж їй різниця?

Та Тамарі шкода свою доньку, що чоловік так поводить себе. Як вона може їй допомогти зараз? Як тут не помилитися? Адже в сім’ї так не має бути, щоб чоловік не допомагав дружині в домашній роботі і з дітьми, особливо, коли він мало заробляє.

Джерело