Така історія у нас в родині сталася, що на голову не натягнеш. Розповім з початку і сподіваюсь на адекватні коментарі і поради.

Ми з чоловіком і двома дітьми 6 і 4 років живемо у Вінниці. Мої батьки, свекри і сестра чоловіка – теж в нашому місті.

Ми з чоловіком працюємо, і Дмитро по роботі часто працює у Києві по два тижні. Ми платимо кредит за трикімнатну квартиру, в якій вже живемо, тому рахуємо кожну копійку.

Я рік тому вийшла з декрету і намагаюся допомагати Дмитру, як можу. Працюю на основній роботі і ще раз в тиждень ходжу прибирати у заможних людей у будинку.

Я не можу сказати, що ми в чомусь потребуємо, але живемо дуже заощаджуючи. Хочеться швидше розплатитися за квартиру і взяти потім хорошу машину, а може й дві, що б і мені окремо. Бо зараз машина у нас в сім’ї одна і дуже не нова, мʼяко кажучи.

Але дітям ми намагаємося дати все найкраще і якісне – харчування, речі, не часті, але цікаві розваги.

І от у нашої старшої донечки Мар’яни був день народження. І хоч чоловік був якраз у відрядженні в столиці, вирішили відсвяткувати день в день для дітей, а самі вже конкретно посидіти, коли приїде Діма.

Зараз дуже зручно і модно влаштувати дитячі свята у дитячих центрах, і це дійсно найкращий варіант. Моя донечка не раз ходила на такі свята до друзів з садочку і школи – зараз вона у першому класі.

От в ми вирішили влаштувати подібне свято, тим паче що підходящий центр пряли поруч з нами. Там велика ігрова зона і зала для посидіти за столами дорослим і дітям.

Я замовила заздалегідь анімаційну програму і зал на три години, замовила для дітей якісні домашні десерти і солодощі – у мене знайома кондитер. Вона спекла і торт, і трубочки з кремом, і різні тістечка. Соки і воду я купила і завезла сама.

Звичайно, надіслала всім запрошенням – на святі Мар’янка захотіла бачити 7 своїх друзів. Їх батьки просто привели до дитячого центру і залишили на час свята.

З дорослих я запросила батьків своїх і чоловіка і хрещену Мар’яни, тим паче що дитина куми також була не святі – її сину 7 років.

Більше дорослих не передбачалося, бо «домашні» посиденьки заплановані на пізніше – коли приїде чоловік.

А тепер переходжу до суті розповіді і власне проблеми.

У мого Дмитра, як я вже казала, є старша сестра Поліна. Вона недавно розлучилася з чоловіком і залишилася сама з 14-річним сином Ростиком.

Колишній залишив Поліні половину їхньої спільної квартири і пішов, а натомість вона відмовилася від аліментів. Наче все справедливо. Зовиця працює, але вічно ниє, що їй не вистачає грошей і нормально так качає батьків. Ну та то їхні справи.

І от уявіть моє здивування, коли на свято до Мар’яни без запрошення разом зі свекрами заявляється Поліна з Ростиком. Свекруха мені так і сказала:

– Оленко, ти ж просто забула запросити Поліну, я сподіваюсь?

Я випала в осад, але нічого не стала говорити, бо не хотіла псувати ні собі настрій, ні дитяче свято в цілому. А те, що на святі діти від 4 до 7 років, а Ростику – 14, ну то таке.

В залі для посиденьок було накрито два столи: дитячий з різними смаколиками, соками і водою, і дорослий, чисто символічно.

На дорослих були розраховані тільки дві пляшки ігристого і коробка цукерок – суто під розмови, поки діти з аніматорами розважалися.

І я, зайнята одночасно і дітками, і дорослими, навіть не вловила момент, коли сестра чоловіка, якої взагалі не мало бути, бо в неї сину вибачте 14 років, підізвала офіціанта і зробила замовлення!

Я отямилася, коли побачила, що Поліні принесли салат, пасту, келих червоного і їм на двох з Ростиком велику піцу.

Ну, думаю, то їхнє діло – замовили, з’їли, оплатили. Ха! Яка я була наївна.

А ще мене просто вивело з себе те, що поки малеча гралася і була зайнята веселими іграми з аніматорами, цей Ростик, син Поліни, поглинав усе приношення для дітей, що було на столі.

І я мовчала, щоб не сталося конфлікту прямо на святі. Добре, що малі діти не багато їдять і їм, грубо кажучи, вистачило і торту, який я Ростику у якийсь момент просто не дозволила почати.

І ось – закінчення свята. Я маю розрахуватися за додаткові соки і водичку, послуги аніматорів. А мені дають рахунок і за те, що замовила Поліна. Виявляється, вона сказала офіціанту вписати це в загальну суму!

Тут я вже не змовчала, показала Поліні її рахунок по кухні і сказала, щоб вона сама його оплатила, що я на таку суму не розраховувала. Вона поїла з сином на 800 гривень, не кажучи вже про те, що він ще й дитячого солодкого скільки сам поглинув.

Поліна сказала, що вона йшла на свято, стільки грошей не брала і платити не збирається. Заплатив за них з Ростиком свекор.

Ну але, як ви вже зрозуміли, конфликту уникнути не вдалося і він таки стався, свекруха і Поліна все розповіли Дімі по телефону зі свого боку, причому раніше, ніж я пояснила йому ситуацію зі свого бачення.

Чоловік каже, що я була не права, мовляв треба було мовчки заплати, адже гроші я мала. Мала, так! Але з якого переляку я повинна була це робити???

І тепер вся його рідня на мене зла і спілкуватися не хоче. Зовиця ж така бідненька, розлучилася, сина ростить без аліментів.

А я посміла їй свекрам сказати, що нехай сама за себе платить чи вони хай оплачують все, що вона їла, а тим більше, що через її синка решта дітей ледве без десертів не лишилася.

Як мені тепер з ними спілкуватися? На днях повертається додому Дмитро, ми маємо їх наче всіх запросити, але я тепер взагалі не розумію, як то все буде відбуватися. Я особисто їх і сама нікого бачити не хочу, але мені ж дорогий мир в родині. І як бути?

Джерело