Мене звуть Олена, мені Розповім вам свою історію, дорогі читачі сайту, і дуже хочу почути вашу думку і поради, що ж мені робити.

Отже, минулими вихідними я офіційно стала дружиною Данила. Хоча ми вже живемо разом три роки, самі орендуємо квартиру в місті, працюємо. Познайомилися ми на спільному проекті двох наших фірм, у яких працюємо. Сподобалися одне одному, почали зустрічатися.

Взагалі в нашій історії немає нічого цікавого, тобто не звичайного. Через кілька місяців після знайомства зрозуміли, що закохалися, що нам добре разом, і вирішили спробувати спільне життя.

До цього ми жили кожен в орендованому житлі, але я з подругою, а Даня – з колегою. А тепер ми знайшли невеличку двушку в тихому районі Хмельницького і з’їхалися жити разом.

В побуті нам теж було легко і комфортно. За оренду платить Данило, але я вкладаюся в комуналку, їжу, відпочинок чи якісь маленькі розваги. Ніяких суперечок між нами на побутовому грунті не виникає, тобто нам дуже добре разом.

Через якийсь час після початку спільного життя ми познайомили одне одного з батьками. У мене тато й мама розлучені, але я нормально спілкуюся з обома, вони теж живуть в нашому місті, але в різних кварталах.

У дані одна мама, яка мешкає в невеликому райцентрі неподалік Хмельницького. Я маю машину, яку мені подарував на закінчення університету батько. Нею ми і їздимо досить часто провідувати Нелю Миколаївну.

Так ось, ближче до справи. Вирішили ми з Данею створити родину офіційно – адже обом вже скоро по 30. Ми перевірили одне одного на почуття, зрозуміли, що нам добре щодня бути разом. І призначили дату розпису на минулі вихідні.

Маму чоловіка поїхали і привезли за день, запросили мою сестру з родиною, маму й тата, кілька найближчих родичів з обох боків, пару друзів і знайомого фотографа. Всього на нашому святі було 15 чоловік і ми з Данею.

Ми замовили кафе, все дуже скромно було, але зі смаком. Посиділи гарно, але без танців, голосної веселої музики. Всі подарували корисні потрібні подарунки, дехто – гроші.

Мама чоловіка Неля Миколаївна теж подарувала конверт, але досить дивний – зроблений власноруч з обгорткового паперу. та товстий такий! проклеєний скотчем і перев’язаний стрічкою.

Відкрили ми його вже дома. 30 тисяч гривень купюрами в 1 гривню. У мене очі підскочили на лоба. Я, чесно, не знала як реагувати. Сума наче пристойна, але форма подачі! Я не розумію. Не можна було обміняти в банку на крупніші банкноти???

Чоловік каже, що все добре, що його мама ніякого завуальованого сенсу не вклала в свій подарунок, що можна витрачати на свій розсуд, що вона старалася багато років і нічого у мами не запитувати. А мені так кортить!

А ще чомусь хочеться забути це все як сон і бігти подалі кудись від свекрухи, і навіть, як би не було прикро – від мого коханого молодого чоловіка. Мамі моїй теж подарунок моєї новоспеченої свекрухи здається м’яко кажучи дивним – цей величезний стос купюр.

Мені до нього не хочеться торкатися – сльози навертаються. Я не знаю чого, і що робити – теж не знаю. Всім дякую за увагу, бажаю вам добра і злагоди!

Джерело