Стас сидів у вітальні, втомлений від самотності, яку відчував останні місяці. Його дружина Катя була повністю поглинена роботою.

Вона виходила з дому рано-вранці і поверталася пізно ввечері, щоб продовжити роботу з дому до глибокої ночі.

Стас почав замислюватися про розлучення, адже він ледве бачив Катю і відчував, що їхній шлюб скочується до безкінечного циклу відсутності спілкування.

Одного вечора, коли Катя вкотре сіла за свою роботу, Стас не витримав: – Катю, нам треба поговорити, – почав він, намагаючись зберегти спокій. Катя глянула на нього втомленими очима: – Зараз, Стасе?

Я майже закінчила…

– Саме зараз. Це важливо. — Стас відчував, як хвилювання підступає до горла.

– Що трапилося? – Катя відклала ноутбук убік, розуміючи серйозність моменту.

— Я відчуваю, що ми втрачаємо один одного, Катю. Ти постійно на роботі, а коли ти вдома, ти все одно працюєш.

Мені здається, що між нами вже немає того зв’язку, що був раніше. Катя подивилася на нього з жалем в очах: — Я й не помітила, як це сталося… Мені здавалося, що я роблю все правильно, прагнучи забезпечити нас, наше майбутнє.

— Я ціную це, Катю, але мені потрібна не лише фінансова стабільність. Мені потрібна моя дружина, твоя присутність, наше спілкування. Ця розмова стала точкою перелому у їхніх стосунках.

Катя та Стас зрозуміли, що їм обом потрібно знайти баланс між роботою та особистим життям. Стас запропонував планувати час разом, виділяти вечори та вихідні лише один для одного, без роботи та телефонів.

— Спробуємо знову знайти нашу іскру, — запропонувала Катя, посміхаючись через сльози.

І вони обоє погодилися, що їхній шлюб вартий тих зусиль, щоб знову відчути радість від спільно проведеного часу.

Поступово вони знайшли способи повернути пристрасть і взаєморозуміння у свої відносини, щоразу нагадуючи собі про те, чому свого часу вони обрали один одного.

КІНЕЦЬ.