Чоловік інколи бере якісь підробіткu, але зароблених rрошей вистачає хіба на комуналку, а решту я тягну на власних плечах. Спершу намагалась підійти до ситуації з розумінням, але зараз не розумію заради чого

Ми з Олексієм мешкаємо разом вже майже два роки. Але останнім часом, я почала сумніватися чи потрібні мені ці стосунки взагалі. До того ж він не поспішає вести мене під вінець.

Можливо, свою роль зіграло те, що ми почали наші стосунки у досить свідомому віці. Мені на той час було 29, а йому 32. Олексій вже був одружений. Від першого шлюбу в нього є двоє дітей — син та донька. Його дітки часті гості у нас вдома, іноді навіть на ніч лишались.

Та справа не в тому. Ми з чоловіком вирішили, що для початку варто пожити разом, щоб перевірити наскільки ми ладнаємо в побуті. Я переїхала до нього у його двокімнатну квартиру.

Перший рік спільного життя був чудовим. Ми обоє були при роботі, добре заробляли, тому вистачало на все необхідне і навіть більше. Про дітей Олексія теж не забували.

Частенько тішили їх всілякими смаколиками та іграшками. Жили повним життям: ходили у ресторани, кіно, відвідували всілякі культурні заходи та могли дозволити собі відпочинок за кордоном більше, ніж раз на рік. Олексій займав високу посаду в економічному відділі великої компанії. Та щось пішло не так і шеф його звільнив.

З того часу наше життя круто помінялось. Чоловік вже пів року безробітний. Не може знайти щось до душі, бо хоче працювати лише за спеціальністю і, щоб платили не набагато менше, ніж на попередньому місці. Інколи бере якісь підробітки, але зароблених грошей вистачає хіба на комуналку, а решту я тягну на власних плечах.

Спершу намагалась підійти до ситуації з розумінням, але зараз не розумію заради чого я так впряглась. Чоловік міг би давно знайти якусь роботу. А ще, бентежить той факт, що ми навіть не одружені. І гарантії немає, що Олексій покличе мене під вінець.

Я почала все частіше підіймати цю тему та висловлювати своє незадоволення. Переконана, що саме чоловік повинен вносити левову частку в бюджет сім’ї. Такі розмови неабияк псують наші відносини. Ми все частіше сваримось і не можемо дійти згоди.

Вже давно б пішла від нього, але ж кохаю. Тільки ж не хотілось би стати тією жінкою, яка постійно терпить та тягне все на собі.

КІНЕЦЬ.