Цієї зими я вперше за довгий час приїхала додому на свята. Дуже скучила за рідними, та й справ накопичилося чимало. Одним з головних планів було оформити будинок на доньку.

У Німеччині я працюю вже десять років. Виїхала, коли втратила роботу і опинилася по вуха у боргах. Чоловіка підтримкою назвати було важко, він лише посилював становище. Ми тоді жили у старому будинку моїх батьків, який терміново потребував ремонту.

Дочка росла, але на її навчання коштів катастрофічно бракувало. Щойно знайшла роботу за кордоном, почала відправляти гроші додому. Працювало тяжко, німці — народ суворий, але платили добре, і я терпіла.

Так рік за роком донька закінчила навчання, зустріла гарного хлопця, вони одружилися та вирішили залишитись у нашому будинку. Зять Ігор з ентузіазмом взявся за ремонт, має золоті руки.

Я була рада цьому і допомагала з фінансами. Ви навіть не уявляєте, як він перетворив будинок: добудував другий поверх, влаштував веранду, зробив ремонт. Стару хату було не впізнати.

Чоловік на той час жив окремо в літній кухні, хоча ми офіційно не розлучилися. Саме тому я і вирішила оформити будинок на доньку, щоб у дітей з цим не виникло проблем. Коли я повернулася додому, мене зустрічав зять. Я попросила занести мої валізи до будинку, але він раптом потяг їх у літню кухню.

— Куди це ти несеш мої речі?

— Здивувалася я.

— До вашої кімнати, — спокійно відповів Ігор.

— Чому це я маю жити в літній кухні? Що, для мене в будинку місця не знайшлося?

— Я думав, ви з чоловіком там будете, — невдоволено кинув він.

— Ні, я туди не піду!

– Затвердила я. Ігор з незадоволеним виглядом відніс мої речі до будинку. Свята пройшли спокійно, але я відчувала, що йому явно не до вподоби моя присутність. Дочка раз у раз обережно запитувала, чи надовго я планую залишитися.

На дні народження зятя зібралися гості. Ігор з гордістю розповідав, як він облаштував будинок. Але хтось з гостей пожартував: — Чого хвалишся?

Дім-то не твій! Теща при нагоді може тебе й виставити. У Ігоря обличчя перекосилося. Щоб згладити ситуацію, я сказала: — Та що ви! Будинок уже давно належить молодим.

Залишилося лише папери оформити. Наступного дня дочка прямо запитала: — Мамо, коли ти перепишеш будинок на нас? Я відповіла: — Доню, я все обдумала. Оформлю розлучення з твоїм батьком і залишу будинок у заповіті.

— Але ж ти обіцяла оформити дарчу! Так було б простіше та швидше.

— Ні, я не хочу, щоб твій чоловік виставив мене надвір відразу після оформлення.

— Ігор образиться, — зітхнула дочка.

— Я ж нікого не виганяю. Будинок буде ваш, але й мій теж. Я ухвалила тверде рішення.

Повернуся на заробітки, але залишу за собою бодай якусь гарантію. Дочка каже, що я руйную її шлюб, бо вони з Ігорем постійно через це сваряться.

А я не розумію, що йому не подобається. Як би ви вчинили на моєму місці?

КІНЕЦЬ.