Ми з чоловіком та двома маленькими доньками (2 роки, та 2 місяці) живемо в однокімнатній квартирі. Квартира своя, не орендована, як у більшості наших ровесників. Живемо у столиці нашого регіону у великому місті. Дуже мріяли туди перебратися (самі родом з маленького містечка без будь-яких перспектив). Дуже багато зробили для того, щоби переїхати.

Чоловік майже рік влаштовувався на добру роботу, нескінченно мотався з міста до міста на співбесіди. І ось півтора роки тому (тоді у нас була тільки одна дитина) нарешті переїхали. Квартира у нас хороша, світла та простора, хоч і однокімнатна. Ми повністю її ремонтували під себе, всі меблі робили на замовлення, щоб якомога раціональніше використовувати простір. У кімнаті є дитячий куточок.

Коли я дізналася, що чекаю другу дитину, і ми вирішили робити невелику перестановку, я почала дивитися по форумах у пошуках цікавих ідей зонування кімнати на дитячу та дорослу зону. Та й взагалі стало цікаво почитати, як живуть інші сім’ї, які мають схожу ситуацію.

Повторюся, свою історію ніде не писала, тільки читала аналогічні історії людей, які так само питали поради, як грамотніше використовувати невеликий простір та коментарі до них. І я просто жахнулася від того, які злі люди в нас! Я зараз говорю про коментаторів. Чого тільки я не прочитала!

І те, що однокімнатна квартира — це клоповник, і що дітей треба забирати в дитячий будинок у таких людей, які розмножуються в однокімнатній квартирі. І що в однокімнатних квартирах живуть лише пияки та плодять бідність. І що люди такі нічого доброго дати своїм дітям не можуть і з таких дітей виростають не зрозуміло хто!

Я, чесно, трохи шокована! Взагалі ніяк не думала, що нас можна віднести до якихось соціально занедбаних лише тому, що ми живемо в однокімнатній квартирі. Ну так, звичайно, надалі ми розширюватимемося, але зараз я взагалі не бачу жодної проблеми. Тим більше, як я вже говорила, квартира у нас облаштована, у квартирі все є у дітей, є все потрібне і навіть більше.

У чоловіка хороша робота, машина є, у відпустки їздимо, і старша дочка у свої два роки поїздила більше ніж багато дорослих за своє життя. І другу дитину вирішили завести усвідомлено, з розрахунком, щоб різниця у віці була невелика у дітей. І власне тому, що вирішили, що у плані фінансів зараз можемо собі дозволити.

Ну і надалі, звісно, у планах назбирати грошей та взяти квартиру побільше, а цю залишити дітям.тАле ні, виявляється якщо ми «плодимося» в однокімнатній квартирі, то ми відразу автоматично стаємо такими собі персонажами. Чому у людей такий дивний стереотип?

Багато молодих родин взагалі живуть з батьками, але навіть їх я не вважаю такими, «що тільки і вміють, що плодитися». І такі люди цілком можуть бути хорошими батьками, які можуть забезпечити своїх дітей, всебічно їх розвивати і виховувати, просто немає зараз можливості в них влізти в кредити, але це далеко не привід як радять багато хто «не плодитися».

У мене ось набагато більше здивування викликають люди, які з сімома кішками і десятьма собаками поневіряються по орендованих квартирах, але кожному мабуть своє. А як ви ставитеся до молодих сімей, які мешкають в однокімнатній квартирі? І що на ваше краще, маленька але своя, чи велика, але орендована?

КІНЕЦЬ.