— Аллочка, ти ж одна живеш? Ну виручай, будь ласка.

У тебе ж у самої дочка, повинна розуміти, як це — в чуже місто рідну донечку відпускати і місяцями не бачити.

Аллочка розуміла.

Напевно, тому й погодилася прихистити на час сесії племінницю-заочницю.

Двоюрідну племінницю, якщо бути точнішою.

Спочатку прохання здалося їй дивним, адже всі навчальні заклади їхнього міста надавали гуртожитки, але мозок списав небажання селити дочку в казенний будинок тільки через те, що там могли бути не найкращі умови і незрозуміло, які саме люди.

Хоча, знову ж таки… У неї самої дочка поїхала вступати в шістнадцять. І жила в гуртожитку.

Як розповідала Юлька, порядок там підтримувався: пильні вихователі стежили, щоб студентки «не тягали до себе чоловіків», в цілому було чисто, сухо і тепло, ну а якщо і траплялися якісь ексцеси – за ними слідували розгляди і покарання причетних.

Але, напевно, якби у Алли була можливість поселити дочку на час або в орендовану квартиру, або до родичів – вона б теж цією можливістю скористалася.

Ось тільки в місті, де вчилася Юля, ніяких варіантів з проживанням у знайомих або родичів не передбачалося. А оренда квартири була б занадто непосильною для їхньої родини.

Тож Алла розуміла свою двоюрідну сестру і тому – погодилася на час сесії надати дівчині можливість жити у вільній кімнаті.

Юля все одно вже два роки як вийшла заміж, вивезла всі свої речі в новий будинок і тепер її кімната виконувала функцію гостьової спальні або кабінету, залежно від ситуації.

Тож нехай Оксана, так звали племінницю, приїжджає і живе. Зрештою, від однієї дівчини двадцяти з гаком років не може бути жодних проблем.

Принаймні, так думала Алла. Реальність виявилася набагато більш… гнітючою.

— Привіт, тітонько Алло! — при зустрічі ніяких натяків на складнощі не було.

Просто тому, що дуже складно розгледіти якісь складнощі, коли треба зустріти «дитину» з поїзда, забрати додому, показати, де що лежить, нагодувати і проявити інші ознаки гостинності.

А ось уже наступного дня перед тим, як студентка поїхала на заняття, за сніданком ніби між іншим було сказано:

— Там речі треба випрати.

Алла лише здивовано підняла брову. І вже збиралася пояснити дівчині, що взагалі-то вона їй не домробітниця, пральна машина знаходиться у ванній і максимум, що зможе Алла зробити — показати, на які кнопки натискати, якщо раптом виникне така необхідність.

В останньому вона дуже сильно сумнівалася, тому що панелі управління були у всіх сучасних машин плюс-мінус однаковими і розбиратися з ними виходило навіть у її матері і батька, які ніколи не відрізнялися технічною грамотністю.

А вже сучасне молоде покоління і поготів повинно бути з технікою на «ти».

Другий дзвінок чекав на кухні, оскільки після сніданку дівчина не потрудилася не те що помити посуд, але навіть просто поставити його в раковину.

Оглянувши цей безлад, Алла все ж вимила тарілку і чашку, а потім вирішила, що ввечері обов’язково поговорить з Оксаною про норми поведінки в її будинку.

Ось тільки ввечері, коли вона прийшла додому з роботи, дівчина все ще не з’явилася. Хоча начебто вчора розмовляли про те, що пари у неї всього лише до третьої години.

Чим саме вона займалася після навчання, стало зрозуміло, коли Оксана все ж зважилася з’явитися на ночівлю о другій годині ночі.

Від дівчини відчутно несло, даючи зрозуміти, що відзначення першого дня сесії пройшло успішно.

Але це було, насправді, не такою вже й проблемою. Зрештою, дівчинка доросла, а Алла їй не мама, щоб виховувати і вичитувати.

Вона в такому віці вже й Юлю не виховувала, бо двадцять з гаком – це вам не п’ятнадцять, а вже чужу дочку тим більше…

Проблема була в тому, що Оксана зранку забула ключі. І тому своїм поверненням розбудила мирно сплячу Аллу, якій зранку треба було йти на роботу.

Висловлювати все нетверезій дівчині Алла, звичайно, не стала, прекрасно розуміючи, що та проспиться і зранку нічого не згадає.

Але пунктів для майбутньої розмови в її списку для обговорення додалося.

— Тітко Алло, а де сніданок? — Оксана впливла на кухню вже коли Алла закінчувала жувати бутерброд. — І речі досі не випрані, мені вони потрібні завтра будуть.

— У холодильнику є продукти, — розуміючи, що на роботу запізнитися доведеться, жінка поставила на блюдечко чашку і спокійним тоном промовила.

— Оксано, я не знаю, як було прийнято у вас вдома, але тут правила такі: обслуговувати тебе ніхто не буде.

Холодильник у твоєму розпорядженні, всі необхідні продукти там є, якщо раптом захочеш купити щось ще і знадобиться місце – скажи, і я звільню тобі поличку.

Те саме стосується пральної машини і пилососа. Посуд за собою ти теж миєш сама.

І, будь ласка, не забувай ключі: я досить рано встаю на роботу, тому вночі хотіла б висипатися, а не бігати відкривати тобі двері о другій годині.

Дівчина виглядала збентеженою. І, хоча вибачень Алла не почула, але вважала, що проведеної розмови буде достатньо, щоб чітко позначити правила і норми, які, як вона сама думала, були дівчинці в її віці добре відомі.

Адже всіх їх виховували більш-менш однаково, чи не так? І її, і двоюрідну сестру. І плюс-мінус те саме виховання вони повинні були передати своїм дітям.

Але всередині затаївся черв’ячок сумнівів, підказуючи, що, можливо, всі правила потрібно було обговорити заздалегідь.

Що Оксана могла не розуміти, чим «пожити у тітки на час сесії» відрізняється від «заселитися в будинок, де до твоїх послуг будуть кухарка і домробітниця»…

Всі крапки над «і» розставив дзвінок двоюрідної сестри. Алла якраз спускалася в їдальню на перший поверх, коли задзвонив телефон.

Прийнявши дзвінок, Алла збиралася було привітатися для пристойності, але була практично оглушена претензіями з боку сестри.

— Алло, ти взагалі нормальна?! Я до тебе дочку відправила для того, щоб ти про неї дбала і доглядала за нею, а не чіплялася без приводу до всяких дрібниць.

Що це за наїзди в перший же день? Що це за «дбай про себе сама»?!

Вона — твоя гостя, і в твої обов’язки входить забезпечити їй максимальний рівень комфорту.

Дитина приїхала в місто вчитися, а не по господарству шурхотіти!

— Дитина цілком могла випрати свої речі після навчання, а не тинятися до ночі невідомо де.

І, до речі, ключі теж дитина могла б взяти з собою, щоб після пиятики не будити мене стуком у двері.

Не кажу вже про те…

— Якої пиятики?! Ти що, зовсім за нею не стежиш?! З ким вона була?! Куди вона взагалі пішла після навчання?!

Алла, я розраховувала взагалі-то, що ти за нею доглянеш і подбаєш, а не кинеш напризволяще в чужому місті.

А якщо з нею щось трапиться?! Ти взагалі хоч трохи своєю безмозкою головою думаєш, чи…

— А ну рот закрила! — гримнула Алла в трубку.

Колега, що проходила повз, від переляку смикнулася вбік і ледь не налетіла на стіну.

— Вибач, Оленко, я не тобі, у мене тут… сімейні обставини.

Так ось, сестричко, послухай мене. Я не охоронець, не мама і не обслуговуючий персонал в одному флаконі.

Твоїй «дитині» двадцять три, якщо я не помиляюся, в цьому віці люди самі за себе відповідають і самі про себе дбають.

Те, що я погодилася її прийняти, щоб вона не жила в гуртожитку, де по три людини в кімнаті, ще не означає, що я буду їй дупу мити і стежити, з ким там вона спілкується, що робить і куди ходить.

Якщо тобі так потрібно її контролювати – сама приїжджай, знімай квартиру і води її всюди за ручку, а у мене є свої справи і…

Трубку кинули.

А ввечері на Аллу чекала насуплена Оксана, яка демонстративно сиділа за столом у телефоні.

І привітала тітку фразою:

— Мама обіцяла з вами поговорити. Але я прийшла, а вечері немає.

— Значить так, — Алла зітхнула і вирішивши, що треба дати засранці останній шанс, вимовила коротко і ясно. — Казала твоїй матері, скажу і тобі.

Прислуг тут немає. Готувати, прати і прибирати за собою ти будеш сама. А якщо не будеш — звалюй в гуртожиток.

— Мама сказала, що мене туди не відпустить. Тому що там про мене ніхто не подбає.

— У двадцять три роки ти повинна вже сама дбати про себе.

– А ось я зараз ображуся і піду. І мама на вас буде злитися, – підняла підборіддя дівчинка.

Алла зітхнула і, притиснувши долоню до обличчя, сказала:

– Значить так, ще одне слово – і ти вилетиш звідси разом зі своїм барахлом прямо зараз.

І мені байдуже, що пізно ввечері тебе в гуртожиток ніхто не поселить — переночуєш на вокзалі.

Якщо закриєш рот — можеш залишитися до ранку, а потім зранку ти збираєш барахло і йдеш в гуртожиток.

Вже без варіантів. На добраніч.

Переконавшись, що дівчина хоч рот і відкрила, але ні звуку не видала, Алла пройшла до себе в кімнату.

І вже через п’ять хвилин змушена була поставити телефон на беззвучний, тому що дівчина знову поскаржилася мамі, і та почала дошкуляти двоюрідній сестрі дзвінками, а пізніше, як зрозуміла вранці Алла – ще й повідомленнями.

Прочитавши зміст останніх, Алла остаточно зневірилася в адекватності родички і кинула ту в чорний список.

І пішла контролювати збори Оксани просто про всяк випадок, щоб дівчина не прихопила щось випадково з чужих речей.

Ну і заразом нічого свого не забула, щоб, не дай Боже, повертатися не довелося…

— Мама і не казала, що ви така зла, — кинула наостанок Оксана.

Алла побажала їй знайти добрих людей в гуртожитку і закрила за гостею двері.

Після чого дозволила собі полегшено зітхнути.

За статистикою, неадекватних людей серед нашого оточення десять відсотків, ось і їй дісталася порція чужого… зміненого ставлення до реальності.

А тепер залишилося тільки зробити висновки, навести в кімнаті порядок і зрозуміти, що конкретно цих двох родичок більше на поріг пускати не варто.

А заразом – тих, хто буде співчувати і щиро вважати, що Алла повинна була доглядати за дорослою жінкою без діагнозу, як за маленькою дитиною.