Чи я сама собі позаздрила, чи я сама себе наврочила? Не знаю, що й гадати. Але від того суботнього ранку все пішло шкереберть, а мої здобутки та досягнення в створенні сімейної ідилії – коту під хвіст. Тоді я ще не уявляла такого фіналу.

Нарешті, вихідний, а я прокинулася ще на світанку і більше спати не хотілося, тож вирішила зайнятися святковим обідом. З-за кордону мав повернутися після тривалого відрядження коханий чоловік. Сім років ми з ним душа в душу прожили, всього надбали для затишку й комфорту, в нас прекрасний син Іванко росте.

Дім – повна чаша, але не це головне, в ньому наше Щастя живе. Такі думки в моїй голові закружляли неспроста, а після того, як з вікна нашого другого поверху я побачила…мого Петра. Від несподіванки я остовпіла. Але коли відчинила вікно, щоб побачити чіткіше, він зник за рогом.

«Привиділося, – заспокоїла я себе, – бо ж, насправді, дуже скучила я за Петрусем, то й ввижається». Але хвилювання мої посилилися, коли вийшла з сином надворі погуляти. Сусідка з першого поверху полола квіти, які сама посадила під балконом.

– Дай Боже щастя, – привіталася я з бабусею, – ви ж наша трудівниця невтомна.

– Дякую. Дай Боже й вам, дорогенькі, – відповіла вона привітно, – а ваш татко так вранці поспішав, що мене й не помітив.

– Тато сьогодні приїде і привезе мені самоскид, – похвалився Іванко, – я вам, бабусю, камінчиків на клумбу буду возити.

– Ти ж мій помічник дорогенькій, – усміхнулась сусідка, а я вдруге за цей ранок отетеріла.

– Та не міг мій Петя не привітатись, – збентежено мовила я, – може, вам здалося, що то був він

– Може, й здалося, моя люба, – погодилась сусідка.

Після цієї розмови я вже не на жарт розпереживалася: нам двом ввижався Петро, що йде з дому. «А якщо з ним щось недобре трапилося»?! – прошила мій мозок здогадка. Мобільний відповідав мені: абонент поза зоною. «Зрозуміло, якщо він у потягу додому, – я взяла себе в руки, – просто треба дочекатися прибуття».

Коли Петро приїхав, мені гора з плечей зсунулася, та щось змусило мене про «привидів» його промовчати. Маленький черв’ячок сумнівів все-таки ворушився десь у закутку душі, навіть не давав уночі заснути і навіював дивні сновидіння.

Не пройшло й місяця, а Петра знов у відрядження на два тижні посилають. Якась невідома сила ніби змусила мене піти на роботу, де працював чоловік. Я вигадала причину, що телефон мій в ремонті, то чи не могла б секретарка зателефонувати Петрові й сказати, щоб за нас із сином не хвилювався.

– Щось занадто часто його у відрядження так надовго посилають, – не витримала я, щоб не дорікнути.

– Та цьогоріч вперше, – відповіла секретарка, – і на тиждень, то хіба це надовго? А як пройшла, до речі, ваша відпустка? Петро Іванович заледве вмовив шефа її підписати.

Мені мало не забракло зусиль, щоб не перепитати і про відпустку, і про відрядження, та стрималася і вирішила дочекатися благовірного, щоб усе з’ясувати. Згідно слів секретарки, Петро мав повернутися завтра. Та під час телефонної розмови чоловік говорив, що дуже скучає, а ще тиждень доведеться потерпіти, зате вже купив нам із сином подарунки.

Та я також не ликом шита: через легке нездужання вмовила дати мені лікарняний, Іванка відвезла до своїх батьків, а сама вирішила прослідкувати, коли і куди повернеться Петя, адже любка його живе в нашому під’їзді, і тієї суботи ми з тіткою Галею бачили саме його.

Насамперед я склала план дій: пройтися по квартирах, де живуть жінки, самотні, незаміжні, розлучені, словом, ймовірні коханки. Почати вирішила з п’ятого поверху. Там в одній із квартир живе Валя, що працює в банку. Позаочі її обмовляли, що з одруженим зустрічається, але я його не бачила.

Невже це може бути мій Петя? Поверхом нижче живе Ніна. Чоловік нібито залишив її через невірність. Вона працює віддалено з дому. На третьому тільки щасливі сімейні пари. На другому – найближча сусідка Олена, що працює в дитсадку, куди я воджу Іванка. Але щоб коханка жила двері в двері з дружиною любчика – бути такого не може. Так ловеласу й помилитися легко.

Та яку мені вигадати причину, щоб нагрянути до сусідок у гості і вичислити суперницю? Придумала! Я спекла вишневий пиріг і пішла до Валі. Завбачливо я зателефонувала на чоловіків номер, чи не почую за дверима квартири звук його мобільного, він знову був поза зоною. Валентина відчинила й не могла приховати розчарування.

– Вибач, Валюшо. Спекла пиріг, та подруга зателефонувала, що не зможе прийти. Мені ж одній так скучно.

– А мені здавалося, що я вашого Петра ще вчора ввечері бачила, як заходив у наш під’їзд, – сказала дівчина, – гаразд, проходьте. Я також свого милого чекала, от йому улюблену страву приготувала, а його, напевне, дружина не пустила.

– То він одружений?

– Так, а я не мудра і дуже закохана, та Кирило мене просто дурить обіцянками, – Валя розплакалася.

Як могла, я заспокоювала дівчину і викреслила її з уявного списку суперниць.

До Ніни я пішла, буцімто позичити пів склянки цукру. З-за її дверей я також не почула мелодію Петрового мобільного.

– Спекла торт для сина в садочок, а для крему забракло цукру. Іншим разом пригощу вас моїм фірмовим.

– Та не треба, – засміялася Ніна, – буває, просто в гості заходьте, а то мені так самотньо. Сороки на хвості приносять, що колишній перевідується, чи не знайшла вже я йому заміну, отелло ще той.

«Мінус два, – пронеслося в моїй голові, – та невже це могла бути Лена? В дитсадку діти так і линуть до неї. Я навіть заздрила батькам вихованців її групи. З ними вона щаслива й весела, а з дорослими – замкнута й мовчазна.

В Оленки я мала позичити солі для плову, бо чоловік має приїхати з хвилини на хвилину. Та спочатку перед самими дверима я ввімкнула мобільний, навіть не сподіваючись почути знайомий рингтон. Але …він прозвучав.

– Я за кілька метрів від тебе, Петре. Відчини двері, треба поговорити.

Петро клявся, що не думав мене залишати, нечистий його попутав єдиний раз скочити в гречку. Олена під великим секретом мені сказала, що не хотіла чоловіка в мене відбивати. Вона в молодості зробила велику помилку, а тепер мріяла тільки про рідну дитину, і тест виявився позитивним. Вона терміново продає квартиру й негайно виїздить із міста, але Петра вона не кохає, свою таємницю йому не довірить, бачити його більше не хоче.

Я також не хотіла Петра більше бачити. Коли він навідувався до сина, на мою думку спадало, що десь росте ще одна його дитина, та навряд чи про це він дізнається.