Четвертого січня, на п’ятий день народження нашої донечки Анелії, свекруха знову приїхала зі своїм рушником і постіллю. Ніяк вона не може мене “пробачити”, бо одного разу з нею так вчинила я. Але ж це смішно, бо я була вимушена піти до магазину, оскільки витиратися якоюсь ганчіркою, і спати в сіро-бурій постілі, я наміру не мала, ще й з малою дитиною. Чоловік, до речі, мене підтримав.

Як для мене, так і для Дмитра, це другий шлюб.

Від першого я виховую п’ятнадцятилітнього сина, а в Дмитра вже повнолітня дочка.

Ми не планували розписуватися, але коли я зрозуміла, що чекаю дитину, то все ж таки пішли на цей серйозний крок.

Ніякого весілля ми не робили, вже вік не той. Розписалися і посиділи годинку в ресторані з друзями.

Ні моїх батьків, ні Дмитра в цей день не було.

Відразу ж скажу, що зі свекрухою я знайома не була.

Живуть і мої батьки і чоловіках, на протилежних кінцях України, а ми – по серединці між ними, в столиці.

Я знала, що свекруха в гарних відносинах з колишньою невісткою і мене вона не дуже й любить, тому не спішила я її радувати своєю присутністю.

Донею вона називала Юлю, колишню Дмитра. Вона надіялась, та що казати, досі надіється, що її син одумається і повернеться до Юлі, бо там дитина, якій вісімнадцять років, а в нас так, ще не знати чия.

Вперше ми зустрілися коли нашій Анелії було два рочки.

Заміж виходила наймолодша сестра Дмитра, тому не поїхати було б не гарно.

Я ще перепитала чоловіка, де ми будемо жити. Дмитро відповів, що з його батьками і це не обговорюється.

В мене ніби “чуйка” якась була, бо простоявши біля шафи я витягнули два рушники і перепитала Дмитра, чи брати їх з собою.

– Що ти видумуєш. Ми хоч і на автівці, та це вже зайве. В мами все для нас знайдеться.

Я бачила по фото батьків Дмитра. В них доволі красива квартира, тому зробила все, як сказав чоловік.

Проїхавши не одну сотню кілометрів, ми сильно втомилися. Свекруха нас зустріла ніби й мило. Свекор також був досить привітний.

В квартирі гарний ремонт і такі ж меблі.

Дмитро завів мене в свою “дитячу” і сказав розкладати речі.

Після посиденьок за столом я сказала, що хочу прийняти душ і відпочити з дороги.

І тут свекруха кудись пішла і принесла мені рушник, в який я довго вдивлялася і ніяк не могла зрозуміти, якого ж він був колись кольору.

На ньому живого місця не було. Запраний, сіро-бурий, з різних боків стирчали нитки, і цей дивний запах.

Я його взяла, але витиратись ним не  ризикнула. Витягла з пакета свою чисту футболку і її ж використала.

Після пішла до чоловіка і сказала, щоб ми прогулялися на вулиці з дочкою. А насправді, щоб придбали рушник, а заодно і постіль, бо те, що постелила нам моя свекруха, постіллю і не назвеш.

Дмитро ввійшов в моє становище, взяв гаманець і ми пішли в найближчий торговий центр.

Дуже свекрусі мій вчинок не сподобався, хоча я відразу ж сказала, що все це ми придбали для дочки.

Я не розумію, чому вона так зі мною вчинила. На її пальцях була дорога каблучка. Свекруха з зачіскою і манікюром. Я розумію, весілля дочки, але видно, в них є гроші. А як згодом вияснилось і нормальні рушники та постіль.

Це вона так показувала свою не любов до мене просто.

Віра Гаврилівна довгий час не могла змиритися, що Дмитро обрав мене, але прийшлося.

З того часу свекруха в нас в столиці була разів три. І кожного разу вона везе з собою “набір”: рушник і постіль.

А все тому, щоб нагадати мені, як не гарно одного разу з нею вчинила я.

А у вас були схожі випадки? Як би ви на це реагували?

Джерело