– Як тільки побачиш бабусю, починай плакати, – наставляла Оксана доньку.

Жінка одягла на дівчинку куртку, а потім, після невеликого роздуму, взяла довгий широкий шарф, і обернула його довкола дочки в кілька шарів, залишивши відкритим тільки носик.

– Чому? – спитала дівчинка, відсунувши шарф від обличчя. – Хіба вона захворіла?

– Так, – сказала Оксана, піднявши на руки однорічного сина Льошу, скомандувала дочці:

– Ухопися за кишеню мого пальта і ходімо. Вчися викликати жалість у людей, і вони кинуться тебе втішати, купувати солодощі, та іграшки.

Опинившись на автостанції, жінка з двома дітьми почала голосно вимагати у людей відійти від автобуса, вигукуючи: «відійдіть убік, у мене маленькі діти, дайте пройти!»

Зайнявши комфортні місця в передній частині автобуса, Оксана з радістю посміхнулася: вона прямувала в рідне село.

Майже два роки тому, Оксана посварилася з матір’ю. Та не схвалила рішення дочки мати другу дитину.

– Навіщо тобі ще одного заводити, у тебе Люська є, її треба на ноги підіймати, – волала мати. – А в тебе навіть власного житла немає, і чоловік недолугий, не в змозі прогодувати себе! Подумай добре, на що ви житимете, якщо розлучитеся.

На той момент Оксана сильно розлютилася, причиною тому були не лише висловлювання матері.

Оксані не було і п’яти років, коли мати привела в їхній будинок восьмирічного племінника Олега, сина своєї старшої сестри, тієї не стало на світі через хворобу, і хлопчик залишився круглим сиротою.

Батьки вирішили усиновити хлопчика, вважаючи, що той стане помічником у їхньому великому господарстві. Вони жодного разу не пошкодували про те, що прийняли хлопчика у свою оселю.

Олег виконував обов’язки не лише у дворі, а й по дому. Він виріс працьовитим, ласкавим і людяним, бо все дитинство дбав про хвору матір, і знав ціну рідним людям.

Мати Оксани, Ніна, душі не чула в Олегу. Її серце боліло через те, що племінник залишився без матері, й жінка намагалася замінити її.

Намагаючись догодити дядькові з тіткою, Олег хапався за всі справи в хаті. Він мив посуд, майстерно керував пилососом, прибирав сніг у дворі взимку, і навіть рвався допомагати готувати їжу.

Завдяки новому члену сім’ї, Оксані не доводилося нічого робити по дому. Вона то хворіла, постійно застуджуючись і лежала в ліжку, то відлинювала від будь-якої роботи по дому, насолоджуючись іграми з іншими дітьми на вулиці.

Швидше за все, саме з цієї причини вона виросла лінивою та егоїстичною, але при тому, дуже ревнувала маму та батька до Олега.

Закінчивши школу, Оксана вступила в коледж, та заселилася в гуртожиток. У першу ж ніч у санвузлі кімнати, де вона жила, прорвало трубу.

Молодий сантехнік, який прийшов, щоб усунути аварію, накричав на Оксану, коли вона зі сну забулася, і відчинила кран, щоб помити руки.

Дівчина образилася, але сантехнік з’явився наступного дня, щоб загладити свою провину, з коробкою найдешевших цукерок, і букетом крадених з вуличних клумб чорнобривців.

Жодного весілля у закоханих молодих не було. Юркові, з яким почала жити Оксана, та його сім’ї, урочистість була не по кишені.

Майбутня свекруха дівчини заявила:

– Так розпишіться, та живіть. Навіть, якби у нас було багато грошей, я не стала б збирати застілля. Гості прийдуть, поїдять, вип’ють і поїдуть, а ми маємо витрати нести! Дулю з маком!

Рано вискочивши заміж, і так і не вивчившись ніде, Оксана сьорбнула лишенька в сімейному житті. Юрій привів молоду дружину жити до своїх батьків, а ті не горіли бажанням ділитися з нею житлоплощею.

Було все: і розподіл їжі, і польоти табуреток над головою, і таємні походи посеред ночі в чебуречні, і навіть ночівлі прямо в під’їзді.

Залишитись у нових родичів Оксані не вдалося, попри те, що вона подарувала Юрію двох дітей.

Зрештою, Оксана повністю розчарувалася в сімейному житті, й згадавши нарешті про батьківську хату, «нагострила, як кажуть, лижі» додому.

Мати з батьком прийняли Оксану з онуками без жодних запитань. Тільки Ніна зітхнула, і похитала головою:

– Награлася у кохання? Зрозуміла, що наламала дров? Живи тут, я й слова проти тебе не скажу. Тільки з Юрієм більше не сходься, я одразу казала що він не пара тобі, й бачити його у своєму будинку я не хочу!

Оксана почала життя з чистого аркуша, і намагалася забувати своє заміжнє життя. Вона влаштувалася на роботу в сусідньому селі, торгувала біжутерією та головними уборами у невеликому відділі крамниці.

Заробітками похвалитися не могла, але на продукти, які вона приносила в будинок, і на проїзд – вистачало.

Олег давно вже працював, і продовжував жити у їхньому будинку. Подивившись на племінників, він загорівся бажанням зробити прибудову до хати.

Для реалізації своєї ідеї він взяв кредит, закупив будматеріали, та привів робітників, які зробили не лише теплу житлову прибудову до будинку, а й змайстрували до нього окремий вхід із ґанком, та заново перекрили дах у всьому будинку.

За рік Олег виплатив і закрив кредит, після чого взяв ще один. Цього разу він купив путівки для дядька з тіткою та племінників, та відправив їх на відпочинок, купатися у морі, а сам затіяв у будинку ремонт.

Він вирішив поміняти в ньому опалення, зробив котельню та встановив котел. Оксана їздила на роботу і після повернення, Олег просив сестру допомагати з прибиранням та їжею.

Оксана, яка пожила в асоціальній сім’ї чоловіка Юри, де кожен сам за себе, встигла нахапатися тамтешніх “манер”. Вона показала братові «дулю».

– Сам собі їжу готуй! Я не кінь, щоб орати двадцять чотири години на день. Я взагалі з роботи прийшла! Розвів тут бардак. Я, можливо, втомилася, і теж не відмовилася б на морі відпочити.

Олег з подивом подивився на двоюрідну сестру:

– Ти працюєш, і можеш сама собі путівку сплатити. Могла б подякувати за те, що я дітей відправив відпочивати.

Оксана огризнулася:

– Ось ще, не забувай, що ти живеш у моїй хаті, й тебе виховали мої батьки. Якби не вони, ти був би в дитбудинку! Так що цінуй добро! Відпочинок на морі, це лише мала дещиця того, чим ти можеш віддячити моїй родині!

Олег промовчав і більше не турбував проханнями сестру. Відпочивальників не було вдома два тижні, за цей час Оксана встигла піти у загул.

Вона взяла на роботі невелику відпустку власним коштом, і покликала Юрія в село. Колишній чоловік відразу «прилетів» на її поклик, та погостював тиждень, після чого Олег виставив його з дому.

На те була вагома причина! За час його поїздки в місто, з їхнього будинку зникло кілька речей: новий мотоблок, який стояв у дворі, мотор на човен, який мав лежати в гаражі, і який Олег подарував дядькові минулого року.

Олег, звичайно, зателефонував куди слід, проте доказів проти Юрія у нього не було, а крім нього в будинку не було чужих. Оксана стала на бік колишнього чоловіка, і захищала його, звинувачуючи Олега у наклепі.

Справа набула серйозного обороту. Батькам, які приїхали з відпочинку, Оксана наскаржилася на Олега.

– Він обмовив Юру, образивши до глибини душі!

– Оксано, речі зникли з дому, коли я виїжджав в місто з ночівлею. Я довіряв тобі й не сподівався, що твій друг винесе з дому техніку.

Несподівано батько Оксани став на бік Олега, і зажадав від доньки, щоб та вплинула на колишнього чоловіка, та умовила того повернути вкрадене.

– І мотоблок, і двигун купив Олег. Він мені їх подарував. За всі ті роки, які він жив у нас, жодного разу нічого не пропадало. Нам ніколи й на думку не могло спасти, що з нашого будинку можуть пропадати речі!

Мати теж злилася на Оксану:

– Я ж просила тебе забути про Юрія! Мені здавалося, що це питання закрите! Виходить, ти обдурила мої очікування. Ну, і як я по-твоєму маю довіряти тобі? Та я в Олегу ніколи не сумнівалася, а ти, дочка, здивувала!

Але найнеприємніше було попереду. Оксана робила прибирання у шафі, й випадково натрапила на теку з документами. Як виявилося, їх будинок був оформлений на Олега.

Оксана відразу побігла до батьків, які гуляли у дворі з дітьми.

На істеричні запитання дочки вони відповіли, що це було їх добровільним рішенням, і вони прийшли до нього, коли Оксана вийшла заміж, і була в положенні другою дитиною.

– Ми з батьком хворіємо, того й дивись з нами щось трапиться, щоб тоді сталося з Олегом? Ти б почала виганяти хлопчика з дому.

– Та який він тобі хлопчик, мамо, він доросла людина! – голосно закричала Оксана.

– Та ти не ставиш його ні в що! – розгнівалась Ніна. – А він, на хвильку, дбає про нас! Я бачу і відчуваю його турботу та кохання, які ніколи не отримувала від тебе!

– Гаразд, ви наплювали на мене, я переживу, – не вгавала Оксана. – Але ж ви й моїх дітей залишили без шансів на житло!

– Я знаю Олега з дитинства, – заявила мати, – Він не залишить племінників без допомоги. Він уже любить і піклується про них.

Оксана розсердилася і тупнула ногою:

– З вами даремно говорити. Я забираю дітей, і жодної хвилини не залишусь у цьому будинку.

Оксана рвонула в будинок і почала кидати в сумки речі. Подивившись на них, вона раптом зрозуміла, що майже всі речі нові, й куплені вони були мамою та Олегом.

Усі ті старі шкарпетки, в яких ходили син і дочка Оксани, до її повернення додому, жінка ніде не знайшла.

В кімнату зайшла мати, та сіла на ліжко:

– Доню, вибач. Так, я тебе зрадила, переписавши будинок на Олега. Але це було нашим з татом рішенням, прийми його. Тобі пощастило з братом, він добрий і любить тебе, як рідну сестру.

– Він ніколи не залишить тебе у біді. Коли ти вийшла заміж, Олег часто казав, що настав час забирати тебе додому.

– Ми знали, що твоє життя з чоловіком важке, але ти не хотіла нікого чути, поки сама не зрозуміла, що від твого Юрія треба тікати.

Оксана опустила руки і почала розбирати валізу назад.

– Мабуть, ти маєш рацію, – погодилася вона.

Батьки думали, що Оксана заспокоїлася, але на другий день вона зникла разом зі своїми речами.
Кинула дітей під опіку батьків, і пішла.

З’явилася вона тільки через три роки, ще більш озлоблена на всіх довкола. Мати з батьком трималися з нею рівно, не питали ні про що, діти не виявляли до матері інтересу.

Оксана дивилася на Олега з ненавистю, увечері пішла, і з’явилася лише на ранок, добре під хмелем, і почала висловлюватися:

– Через тебе мені доводиться блукати! Завдяки тобі я нічого не маю! А ти живеш приспівуючи, забравши у мене маму з татом, забравши у мене дім…

– Тепер уже й діти мої, кохають тебе більше за мене? Олег вислухав сестру, не промовивши жодного слова, нарешті, підвівся і почав збирати свої речі в сумку:

– Я йду. Бачу, ти ніколи не заспокоїшся. Твої мати і батько хочуть бачити тебе поруч, у них болять серця через тебе, а ти плюєш на всіх нас.

– Я вдячний батькам за все, вони замінили мені матір, та ще й надали небувалу щедрість, коли переписали будинок на мене.

– Якщо чесно, то я не очікував такого прояву любові від них, і зараз ще більше став їх цінувати. Мені не потрібен цей будинок, я збудую собі інший. Для мене цінні лише любов матері та батька, і це в мене є, тому я щаслива людина!

Олег усміхнувся, і поплескав Оксану по плечу:

– Не гнівайся…

Через кілька років Олег одружився, та добудував будинок, в який пізніше переїхали батько та мати Оксани.

Ідучи, батько забрав із власного будинку всі особисті речі, які Олег встиг йому подарувати, через що Оксана ледь не зчинила скандалу.

– Ти що, тату, обкрадаєш мене та дітей? Залиш ящики з інструментами та тример! Сам можеш іти!

– Ці речі для мене купив Олег! – обурився батько. – Значить із ними я й піду. Я не довіряю тобі, знову заявиться твій Юрій, і знову пропадуть речі!

Оксана не знайшла що відповісти. Вона залишилася жити у будинку батьків одна, з дітьми. Але дивна річ, її син та дочка бігали до дядька Олега щодня, і навіть жалкували вголос про те, що їм доводиться жити з мамою, а не з дідом та бабусею.

Згодом, Оксана зрозуміла, що Олег мав рацію. Щастя будинок їй не приніс! Натомість, вона втратила щось важливіше і безцінніше – батьківське кохання!

А цього вона пробачити Олегу не могла!

КІНЕЦЬ.