Моєї мами не стало, коли мені було всього шість. Батько жив завдяки алкоголю. Він намагався піклуватися про мене, але не завжди це у нього виходило.

Постійно говорив мені, що я повинна бути вдячна, що він не відправив мене в дитячий будинок. Перша жінка з’явилася в нашому домі, коли не минуло й сорока днів після відходу мами.

Він часто привозив до нас жінок. Але довго вони тут не залишалися. Часто вони були схожі на батька, прибирати і готувати їм було ніколи. Батько таких виганяв, і з’являлася нова.

Одного разу він привів у дім тітку Лесю. Вона була дуже красивою і молодою. З усього було зрозуміло, що терпіння у тітки Лесі закінчувалося. Ми з нею ладнали. Я її навіть встигла полюбити. І вона мене. Здавалося, що в цьому будинку її тримаю тільки я. Інакше б давно вже пішла.

Одного разу, ввечері , нам повідомили тривожну новину – не стало мого батька.А через кілька місяців прийшов брат батька-дядько Степан. Вирішив оформити наді мною опікунство.

Не думаю, що він любив мене. Швидше його цікавила квартира. Але Леся ні в якому разі не хотіла віддавати мене. Вирішили домовлятися по-доброму.

Тітка Леся сказала, що вони забирають квартиру, а вона забере мене. У неї була чудова квартира. Вона ростила мене, наче рідну. Вона ростила мене, піклувалася про мене.

Мачухи не стало, коли мені виповнилося 28. Пізніше я з’ясувала, що вона переоформила квартиру на мене відразу, як тільки я почала жити з нею. Ми живемо в її квартирі зараз разом з моєю родиною.

КІНЕЦЬ.