Через кілька місяців після весілля не стало моrо сuна, а невістка стала для мене наче рідна
Мій син ще пів року тому був такий щасливий. Дівчина з якою він довго зустрічався погодилася стати його дружиною. Коли він розповів мені цю новину, то просто сяяв від щастя.
З Настею я була знайома. Вони кілька разів приходили до мене. Вона мені подобалася. Не була схожа на тих дівчат, які нічого не хочуть робити, а тільки те й знають, що тринькати гроші чоловіка. Вона ж навпаки, ще й сама заробляла. Працювала в салоні краси.
Весілля вирішили не відкладати. Поки ще була тепла осінь ми замовили кафе й запросили якнайближчих. Андрієвої сторони була тільки я та його друзі. Ми з ним не мали інших родичів окрім один одного.
Після весілля діти почали жити в мене. Квартира двокімнатна. Ми не дуже й заважали один одному, навпаки, було веселіше.
Але через кілька місяців сталася біда. Андрій захворів. Мій син працював водієм таксі, постійно контактував з людьми. Через хворобу його забрали до лікарні. Нас до нього не пускали. Я бачила, як невістка вечорами плакала. Я обіймала її й ми плакали разом. Через тиждень зателефонували з лікарні й повідомили прикру новину. Ми не знали куди себе подіти. Сказали, що нам навіть не дадуть його забрати. Такі правила.
Ми сильно горювали. Невістка не знаходила собі місця. Прожити лише кілька місяців й ось так втратити коханого. Що буде далі. Я залишилася сама.
Напевно б вона переїхала від мене, якби я не вмовила її пожити зі мною. Лячно було залишатися самій в чотирьох стінах.
Минув час й ми по трохи заспокоїлися. Продовжили жити разом. Часто згадували Андрія. А через кілька тижнів ми дізналися, що невістка вагітна. Я плакала від щастя. Отже, мій син не зник безслідно, він залишив після себе дитину.
Зараз Настя на п’ятому місяці вагітності. Для мене вона стала наче рідна дочка.
КІНЕЦЬ.