Мені 25 років, і я не люблю свою маму. Мені дуже прикро та соромно за це.

Я намагаюся її полюбити, примушую себе, але все коту під хвіст. Не можу, не виходить.

І від цих думок мені стає завжди погано та дискомфортно. І я відчуваю, як це відображається в моєму житті, який я часом жорстока і черства, як скоринка хліба.

Мій перший шлюб був коли мені було 18 років, так вийшло, що я сама того не знаючи, дізналася, що чекаю дитину. Від людини, з якою я шалено хотіла розлучитися, через її не нормальну поведінку і нелюбов, напевно, теж.

Через дитину мені довелося з ним розписатися, бо боялася бути одна з дитиною. У ті роки я зовсім не хотіла дітей, сама ще була дитиною.

Я шалено любила гуляти, і любила свободу. Я мріяла виїхати зі свого маленького міста, від своєї неблагополучної родини, де мені доводилося жити.

У результаті через свою недосвідченість, я дізналася, що чекаю дитину, і мені довелося залишити її і зв’язати своє життя з людиною, яку я ненавиджу, після всього, що він мені зробив (він зраджував мені з іншими дівчатами).

Потім його забрали служити, він мій ровесник. І мені довелося жити з мамою та дитиною.

Уявляєте, що тоді сталося зі мною? У мене все життя перед очима перекинулося.

Я розчарувалася у всьому. Моя мама не розуміла мого болю, і тому я божеволіла в гордій самоті. І все-таки якось жила.

Я не злюбила свою дочку, я вважала, що через неї все моє життя закінчилося, так і не встигнувши початися. Я не кажу, що її завжди не любила.

Я любила її, але іноді дуже шкодувала, що так рано вона з’явилася і через це часто відривалася на бідній дитині. Потім моє життя почало налагоджуватися, і я зустріла хлопця, якого покохала з першого погляду та зітхання.

Він забрав мене з донькою до себе, від колишнього чоловіка я пішла. І від цього хлопця я теж швидко дізналася, що чекаю дитину, тільки не змогла позбавитися від неї і знову занурила себе в пелюшки.

І різниця у дітей стала не велика, мені було важко. Мені ніхто не допомагав, і в мене знову розпочалася депресія.

Після цього минули дуже важкі для мене роки. Але зрештою все стало налагоджуватися, тільки я ось виявила, що не завжди люблю своїх дітей, найчастіше саме дочку.

Що не люблю свою маму, не опікуюся нею, не бережу. І навіть не хочу часом їй дзвонити.

Мене часом дратує моя мама та дочка. І я не знаю, що мені з цим робити.

У мене хороший чоловік та сім’я, але проблема в мені одна. Мені завжди все не так.

Я не вмію виховувати своїх дітей і мені дуже прикро, що все так вийшло. Що я така черства і байдужа часом, що я егоїстка.

Але я не хочу бути такою, тільки поробити з цим нічого не можу. Не знаю, як вибратися з цих темних закутків моєї душі. Я хочу бути щасливою і дарувати всім своє кохання та ласку, тільки от не можу.

КІНЕЦЬ.