Чотири роки минули з того часу, як Оля втратила батька. Ці роки були сповнені скорботи та самотності. І ось, коли одного разу до неї у двері постукала тітка Ганна, рідна сестра її покійного батька, Оля була здивована.

Вони не бачилися з дитинства, і Оля не розуміла, чому родичка раптом згадала про її існування.

“Доброго дня, Олю, я така рада тебе бачити,” – сказала тітка Ганна, обіймаючи її. Оля відповіла обіймам, але в її голові крутилися питання. “Тітко Ганно, це несподівано.

Що привело тебе сюди після стількох років?” – Запитала Оля, пропонуючи їй сісти. Тітка Ганна подивилася на неї з деякою нерішучістю, а потім почала розповідати.

Виявилося, що перед смертю її батько залишив листа, в якому просив тітку піклуватися про Олю, якщо з ним щось трапиться.

Тітка Ганна, що весь цей час відчувала провину за те, що втратила зв’язок із сім’єю, вирішила виконати останню волю брата. “Олю, твій батько був для мене не просто братом.

Він був моєю опорою та другом. Я не можу повернути минуле, але хочу бути частиною твого життя,” – зізналася вона. Спочатку Оля була спантеличена і навіть трохи ображена на те, що тітка з’явилася так пізно.

Але в міру їхньої бесіди вона почала розуміти і приймати бажання тітки виправити помилки минулого.

“Я не знала, що тато залишив такий лист… Я… Я рада, що ти тут, тітко Ганно,” – сказала Оля, відчуваючи, як у її серці запалюється іскорка надії на нові родинні стосунки та розуміння.

З того часу Оля і тітка Ганна стали проводити більше часу разом, згадуючи про батька та будуючи нові, міцні зв’язки.

Це був несподіваний поворот у житті Олі, але вона була вдячна за цей шанс відродити сімейні узи та заповнити порожнечу, що залишилася після відходу батька.

КІНЕЦЬ.