Рубрика: Людина
Ліда йшла через парк з важкими сумками продуктів у руках. Вона поверталася з базару. Пенсіонерка звикла після базару відпочивати на своїй улюбленій лавці. Підходячи до неї, Ліда ще здалеку помітила, що на ній сидить якась жінка, і теж із сумками. – Напевно, як і я йде з базару, – подумала Ліда. Вона кивнула жінці, коли сідала, мовляв, не заважатиму? І, поставивши сумку поруч, сперлася на спинку лавки. Через хвилину Лідія раптом побачила, що жінка, яка сидить поруч, якось дивно дивиться на неї… – Лідочко, це ж ти?! – несподівано вигукнула незнайомка. – Я… – розгублено сказала Ліда. Вона не розуміла, що відбувається
Ліда йшла алеєю парку з важкими сумками. Вона поверталася з базару. До квартири було вже недалеко, і пенсіонерка звикла завжди після покупок відпочивати тут трохи на своїй улюбленій лавці. Стояв […]
Марина бігла на перше побачення з Дмитром. Вони мали зустрітися в кафе. Марина запізнювалася, бо затрималася на роботі. Вона забігла в кафе скуйовджена і з розпатланим волоссям. Дмитро встав їй назустріч. – Я вже взяв вам каву, – сказав він. Чоловік був високий, широкоплечий, у простому сірому сверті. – Дякую, – сказала Марина. – Вибачте за запізнення – діти, робота… – Я розумію, – посміхнувся він. – У мене сьогодні теж ще те було! Купа клопотів з дітьми… Вони проговорили три години. Дмитро розповідав про своє життя, Марина – про своє. І раптом чоловік запропонував несподіване
У п’ятницю ввечері Марина перевіряла повідомлення на сайті знайомств – без особливої надії, скоріше за звичкою. Після року виснажливих стосунків з Віктором, де кожна розмова перетворювалася на аналіз її недоліків, […]
У мене три квартири – у Львові, в Києві і в Рівному. Жодну я не віддаю в оренду квартирантам. У всіх живу, коли приїжджаю в ці місця по роботі. Але останнім часом я стала задумуватися про те, щоби дві продати і купити собі гарненький будиночок десь на Прикарпатті. Але тут мама стала руки в боки і сказала, щоб я одну квартиру віддала старшій племінниці, тому що у моєї старшої сестри троє дітей, а я, мовляв, у своїй 35 – пустоцвіт. Дітей не маю, родини теж, тому майна мені стільки не потрібно
У мене три квартири – у Львові, в Києві і в Рівному. Жодну я не віддаю в оренду квартирантам. У всіх живу, коли приїжджаю в ці місця по роботі. Але […]
Я вже рік оплачую мамі і комуналку, і якісь ліки, і якісь її потреби, адже вона вийшла на пенсію, маючи пенсію три тисячі гривень. Ну, хіба можна прожити на такі гроші? Але мама вже не хоче працювати, хоче відпочивати, і я її розумію. Та коли я сьогодні вранці забігла до неї несподівано, купивши свіжих булочок до кави, бо була в її районі, я застала, як мама рахує на кухні стоси грошей, перев’язаних резиночками
Я вже рік оплачую мамі і комуналку, і якісь ліки, і якісь її потреби, адже вона вийшла на пенсію, маючи пенсію три тисячі гривень. Ну, хіба можна прожити на такі […]
– Мамо, я нарешті купила цей будиночок біля моря. І ви тепер зможете влітку всі до мене приїжджати! І ти, і Тоня з дітками, і тітка Марічка з онуками! Я вчора радісно сповістила мамі новину про те, що купила будинок в Італії, де я вже працюю 15 років. Але на моє здивування мама не зраділа. Що я від неї тільки не вислухала
– Мамо, я нарешті купила цей будиночок біля моря. І ви тепер зможете влітку всі до мене приїжджати! І ти, і Тоня з дітками, і тітка Марічка з онуками! Я […]
– Любо, та не минай ти хату мами, вона так тебе чекає, – сказала мені сусідка, коли я приїхала в село до бабусі, мами тата. – Цю жінку я пробачила, і зла не тримаю, але і бачити її не хочу. Те, як вона вчинила зі мною і з татом, взагалі не пробачається. Навіть не знаю щоб б було зі мною, якби не бабуся і її любов
– Любо, та не минай ти хату мами, вона так тебе чекає, – сказала мені сусідка, коли я приїхала в село до бабусі, мами тата. – Цю жінку я пробачила, […]
Я вже не знаю, як мені сусідам і родичам у селі дивитися в очі. Дуже-дуже соромно і прикро. Адже тільки розмова заходить за мою доньку, мені доводиться якось ухилятися від відповіді, щоб оце не казати, що вона не збирається взагалі створювати власну родину, що збирає там гроші, збирається їх там кудись інвестувати, придбати собі нерухомість, що вона через кілька місяців їде на заробітки в іншу країну. Мені дуже-дуже неприємно і соромно, що моя дочка вибрала ось таке пусте життя, а не родину, будинок і працю на землі
Я вже не знаю, як мені сусідам і родичам у селі дивитися в очі. Дуже-дуже соромно і прикро. Адже тільки розмова заходить за мою доньку, мені доводиться якось ухилятися від […]
“Навіть голосу її чути не хочу, – думав він, – а не те що зустрічатися”.– Алло! Ірино? Це я. Ну, хто я, Андрій, звісно. Не впізнала, чи що? Сьогодні ввечері заїду. Що значить, куди? До тебе, зрозуміло. Куди ще я можу заїхати, якщо тобі дзвоню.Що значить, навіщо? Дивні запитання ставиш. Зовсім здичавіла без мене. За речами, звісно. Навіщо ж іще. На тебе, чи що, милуватися? Своїми речами! Якими ще. Корова. Коли думати-то навчишся? Ось саме, тими самими, які я не забрав півроку тому. Дійшло, нарешті.
Андрій поморщився і набрав номер колишньої дружини, з якою розлучився півроку тому. “Навіть голосу її чути не хочу, – думав він, – а не те що зустрічатися”. – Алло! Ірино? […]
– Буду чесний із тобою, – сказав Павло. – Я не зможу мовчати і робити вигляд, що нічого не відбувається. Приховувати щось від тебе, ховатися. Це не в моєму характері. Я тебе розлюбив, Валентино– Ми ще молоді й спокійно можемо піти різними дорогами. Я зустрів іншу і покохав її. З нею в мене все зовсім не так, як із тобою. Вона інша. Непередбачувана, яскрава, в ній такий вулкан пристрастей! Ти маєш зрозуміти і відпустити мене без істерик. Ну, домовилися?.
– Ти знаєш, я йду, – сказав чоловік за сніданком. Його слова прозвучали буденно і навіть якось байдуже. – Йду до іншої. Валя була в шоці. Ні зрозуміти, ні прийняти […]
Від Ольги пішов чоловік. Жінка дуже переживала і сумувала… Одного дня вона отримала листа. Не електронного, а саме звичайного паперового листа! Простий білий конверт, підписаний недбалим чоловічим почерком: «…Ользі». Відкрити його Ольга не наважувалася. Але лист, вона була впевнена, абсолютно точно був від її колишнього – Сергія. Цей почерк вона впізнала б навіть через багато років. Самотня чашка чаю ніби натякала, що їй не годиться сумувати в такий світлий весняний день. Ольга наважилася відкрити конверт. Всередині лежав аркуш паперу, вирваний із зошита в клітинку. Ольга почала читати і сльози пішли з її очей
Кімната ще ніколи не здавалася такою порожньою. Навіть коли донька вийшла заміж і переїхала з батьківського будинку у власне, звите з чоловіком, гніздечко, квартира Степанюків все ще дихала теплом надії. […]