Рубрика: Людина
– Заздрісники, звичайно, можуть всяке придумати, згодна. Але Варварі я вірю. Вона сама бачила, як у неї за городом Світлана обіймалася з твоїм чоловіком. – Ну ще й Світлану приплели. Ми з нею в добрих стосунках. Вона на таке не піде
Надія з дочкою залишилися самі. Якби хтось їй сказав раніше, що вона опиниться в такій ситуації, ніколи б не повірила. А тепер усе випливло назовні. Звинувачувати нема кого. Можливо, сама […]
– Бабусю, коли ти спиш?! – запитувала у Віри її внучка Марійка. – Я засинаю – ти ще не лягаєш! Прокидаюся – а ти вже нам млинців насмажила! – Встигну відіспатися, у мене попереду ціла вічність! – жартувала Віра. Вони з чоловіком Олегом привозили онуків в село щоліта. Дітлахи любили дачу. Ще б пак – роздолля! Діти Віри й Олега заповнювали величезний холодильник продуктами, залишали гроші. Гостювали всі разом тиждень, а потім донька з чоловіком, і син з дружиною їхали. А внуки лишалися з дідом і бабою… А одного дня Марійка принесла якусь коробку. Віра зазирнула в неї і ахнула від побаченого
Вечір був напрочуд теплим для середини жовтня. Віра з чоловіком повечеряли, вимили посуд. Чоловік ще сидів у своїй майстерні, а Віра збиралася лягти з книжкою в ліжко. Кішка Буся, старша […]
Місяць часу я мовчала, коли свекруха снідала, обідала і вечеряла з нами за одним столом, і попросила її це робити окремо. Я навіть дозволила їй споживати їжу в її ж кімнаті. Але Лесі Ігорівні не сподобалась моя ідея. Не знаю, чим все закінчиться, але поки вона поїхала на місяць до рідної сестри. Мабуть, буде жалітися на погану невістку. Але я не збираюся міняти своє життя через цю людину
Місяць часу я мовчала, коли свекруха снідала, обідала і вечеряла з нами за одним столом, і попросила її це робити окремо. Я навіть дозволила їй споживати їжу в її ж […]
Ніні не було куди йти. Тобто зовсім ніде… «Кілька ночей можна переночувати на вокзалі. А потім?» Раптом її осяяла рятівна думка: «Дача! Як же я могла забути? Хоча… “дача” — це гучно сказано! Так, напівзруйнована хатинка. Але все ж, краще поїхати туди, ніж йти на вокзал», — роздумувала Ніна.
Ніні не було куди йти. Тобто зовсім ніде… «Кілька ночей можна переночувати на вокзалі. А потім?» Раптом її осяяла рятівна думка: «Дача! Як же я могла забути? Хоча… “дача” — […]
Олег був на роботі, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила його дружина. – Привіт, Оля! Щось сталося? Я трохи зайнятий, – сказав він піднявши слухавку. – Сталося, – крізь сльози відповіла Ольга. – Нам жити тепер немає де! – В сенсі? – здивувався Олег. – Щось з нашою квартирою? – З квартирою все добре! Але тепер нам в ній заборонено жити, – схлипнула дружина. – Це як так?! Хто нам може заборонити жити у нашій власній квартирі? – запитав Олег. – Хто-хто…Твоя мама! – несподівано сказала жінка. – Мама? А вона тут до чого? – здивовано запитав Олег, не розуміючи, що відбувається
Олег та Ольга вже двадцять із лишком років жили в Києві. Виїхали туди, коли донькам було п’ять та сім років. Олега запросив однокласник Валентин, який працював у невеликій рекламній агенції. […]
Інна з чоловіком вечеряли на кухні, коли пролунав дзвінок у двері. – Кого це принесло? – переглянулось подружжя. Інна відкрила двері і в квартиру залетіла її мама. Ольга Петрівна була невдоволена, очі метали блискавки. – Мамо, що сталося? – захвилювалася донька. – Ну що, догралися? – вигукнула мама. – Мамо, ти чого? – захвилювалася Інна. – Зупинись, пальто зніми, присядь. – Та відчепись ти зі своїм пальто! – сказала Ольга Петрівна. – Ти знаєш, що сталося?! – Що? – ще більше захвилювалася донька. Ольга Петрівна присіла на стілець, зібралася з думками і все розповіла доньці. Інна вислухала маму і застигла від почутого
– Мамо, у мене така новина! – схвильовано повідомила Інна. – Бабуся пропонує нам жити разом із нею! – З чого це? – невдоволено спитала Ольга Петрівна. – Не схоже […]
Олена зайшла в кафе, як раптом за одним із столиків побачила свою колишню однокласницю Ганну. – Привіт, Олено! Скільки років ми не бачились! Ну, як ти? – зраділа Ганна, коли Олена підійшла до її столика. – Нормально! – відповіла Олена і сіла за столик подруги. – Працюю, заміж вийшла. Подруги довго розмовляли про життя. – А хочеш, я тобі щось скажу? Відкрию таємницю, які стосується тебе! – несподівано запитала Олена. – Цікаво, і що ж це за таємниця, – Ганна уважно подивилася на подругу. – Тоді слухай, – єхидно додала Олена, і все розповіла подрузі. Ганна вислухала її і…ахнула від почутого
Вересневий день. Небо затягло сірими хмарами, дощ ще не почався, але ось-ось почнеться. «Парасольку не взяла», – подумала Олена. Вона перевірила кишені старої сірої куртки, яку встигла схопити з вішалки […]
Світлана зайшла в будинок до свекрухи. – Мамо, я вам сиру принесла! Домашній, від Ніни Степанівни! – гукнула вона з коридору. – Дякую, Світлано. Поклади в холодильник, – відгукнулася Ганна Петрівна. Світлана, брязкаючи підборами, пройшла на кухню. Раптом, її погляд миттєво помітив краєчок паперу, який виглядав з-під скаретини на кухонному столі. – Що це там, мамо? Документи якісь? – зацікавилася Світлана. – Та, старі квитанції розбираю, – сказала свекруха. – А чому ховаєте? – невістка рішуче потягла за листок. – Дайте я гляну! Світлана пробігла очима по тексту і застигла від прочитаного
Ганна Петрівна всоте перечитувала чернетку заповіту, акуратно виведену її тремтячою рукою. Вісімдесят шість років – вік серйозний, жінка вирішила, що настав час подумати про те, щоб діти не пересварилися після […]
– А якщо просто продамо бабусину квартиру, та й годі? – Промимрив онук. Їй скажемо, що ремонт робимо, чи щось таке. Вона все одно сюди не повернеться зі свого села. Та й що їй тут робити? – А як ми зможемо без неї продати? Навряд чи у нас це вийде! Потрібна хоча б її довіреність. – Ну це вже моя справа, є в мене свої канали
– Ну що, настав час вирішувати, що з квартирою робити, – діловито сказав Олег, розвалившись на дивані у сестри. Він скинув кросівки просто на килим, закинув руки за голову і […]
– Що ти теж хочеш? Особисте життя своє влаштувати? З онуками у твоєму віці водитися треба, та шкарпетки в’язати, а не мужиків, вибачте, шукати! – Репетувала дочка
– Та, як ти можеш, мамо! Так поводитися у твоєму віці – перед людьми соромно! – кричала Тетяна на матір. – Таню, що ти кричиш на мене, ще й при […]