Рубрика: Людина

Анно, белла, що сталося? – Роберто не міг не помітити мого раптового занепокоєння. А я і справді стояла мов вкопана, ні кроку не могла зробити, ні слова вимовити. Помилки бути не могло, це був Ігор, мій чоловік. Але звідки він тут узявся? Цього разу у відпустку я приїхала не одна, а з італійцем. Роберто давно мене просив, щоб я показала йому свій край, і цього року він так наполягав, що я вже відмовити йому не могла, тому ми приїхали разом. В село його привезти я теж не могла, бо що люди скажуть? Тому ми поїхали в Буковель, на відпочинок. І тут я зустріла свого чоловіка Ігоря, з яким ми не бачилися більше 15-ти років

– Анно, белла, що сталося? – Роберто не міг не помітити мого раптового занепокоєння. А я і справді стояла мов вкопана, ні кроку не могла зробити, ні слова вимовити. Помилки […]

— Васильку, а давай ще дитинку заведемо, – запропонувала вона чоловікові, – а то Іванко виріс, ми й не помітили. Так і школу закінчить, залишить рідну домівку, і лишимося ми з собою самі-самісінькі. — А, давай, – спочатку погодився чоловік, але навіщось поліз у верхній ящик у шафі, де під білизною лежали гроші і журнал затрат та доходів

Про жадібність сім’ї Єгорових знали і за межами села, в якому вони жили. Подейкували, що Вася одружився з Поліною тільки через те, що за нею посаг гарний був: ковдра, перина, […]

— Людко, чуєш Людко, вставай, пора сніданок готувати, і курям не забудь дати, – часто будила вранці маленьку дев’ятирічну дівчинку мати. У кімнаті було прохолодно, піч уже охолола, Людмилка скуйовдилася і ніяк не могла себе змусити вилізти з-під теплої ковдри. Але треба, а то можна позбутися солодощів чи обновки до свята

— Людко, чуєш Людко, вставай, пора сніданок готувати, і курям не забудь дати, – часто будила вранці маленьку дев’ятирічну дівчинку мати. У кімнаті було прохолодно, піч уже охолола, Людмилка скуйовдилася […]

— Та ти з боку подивися, – продовжувала наступ жінка, – що вона у своєму селі бачила? Корів та свиней? Навесні, восени з чобіт гумових не вилазила? Я сільських знаю. Їм аби за що-небудь вчепитися, відштовхнути когось… Дивуюся, де ти таких знаходиш? Минулого разу кандидатку в наречені привозив, здається, Вірою її звали. Така ж нахабна обірванка

Те, що почула зараз Катерина, зовсім не призначалося для її вух. Тому й засмутило дівчину до сліз. Біля прочиненого вікна Катя опинилася випадково. Їй просто захотілося подивитися на клумби з […]

— Старайся, Гусак! А не то будеш двірником працювати все життя, вулиці підмітати! З такою успішністю ні в інститут, ні в училище не візьмуть. Дітлахи на слова вчительки починали сміятися, а Дімка червонів, втягував голову в плечі й робив вигляд, що намагається писати рівно. Але хлопчик зненавидів школу, і навчання стало для нього покаранням

Дімка Гусак був найменшим у класі, чому його хлопці дражнили “гусаком”, розʼяснювати не потрібно. Хлопчисько до того ж був поганим учнем, ледве-ледве на трійки встигав із предметів. Чи то заважала […]

— Отже, ось як ти сприймаєш материнську любов? Невдячна! Я ж усе для тебе! Усе життя… — Ось саме – все життя! – Віра раптом розплакалася. – Себе поховала в чотирьох стінах. А тепер… тепер ти робиш те саме зі мною. — Що?.. – Надія розгублено моргнула. – Я не… — Ні, мамо, саме це ти й робиш! Я тоді зламала твоє життя своїми істериками, а тепер розплачуюся за це

— Отже, ось як ти сприймаєш материнську любов? Невдячна! Я ж усе для тебе! Усе життя… — Ось саме – все життя! – Віра раптом розплакалася. – Себе поховала в […]

Ольга збиралася лягати спати, як раптом почула тихі схлипування з дитячої. Жінка одразу кинулася до Максима. – Синку, що сталося? – запитала вона, сівши на край ліжка. Хлопчик різко відсторонився, уткнувся обличчям у подушку і тихо пробурмотів: – Іди! Не хочу тебе бачити! – Максиме, чому ти так говориш? – здивувалася мати. – Іди, – повторив син. – Мені тато розповів всю правду про тебе! – Сину, про що ти? Яку правду? – ще більше здивувалася жінка. – Я знаю, що ти задумала! – несподівано сказала Максим, зібрався з духом і передав слова батька Ользі. Оля вислухала сина і остовпіла від почутого

– Якщо ти така розумна, все сама вирішуєш – розлучайся! Микола стояв посеред кухні, схрестивши руки і дивився на Ольгу допитливо, ніби чекав, що вона, як завжди, опустить голову і […]

В Андрія Дмитровича був ювілей. В його домі зібралися діти, друзі та родичі, щоб привітати ювіляра. Свято було у самому розпалі, гості говорили тости, дарували подарунки. – Андрію, можна тебе на хвилинку, – підійшла до Андрія Дмитровича сестра його покійної дружини. Чоловік вийшов із своячкою на кухню. – Андрію, я думаю, що настав час тобі дізнатися, секрет, який моя сестра приховувала від тебе все життя, – раптом сказала своячка. – Який ще секрет? – здивувався Андрій. Віра хвилину помовчала, зібралася з думками і все розповіла Андрію. Андрій вислухав своячку і…ахнув від почутого

– Привіт, тату! Як у тебе справи? Як здоров’я? – у слухавці почувся веселий голос Оксани.  Коли вона телефонувала батькові, її настрій завжди покращувався. Дівчина дуже любила тата. У них […]

Степан був удома. В двері подзвонили. Чоловік глянув у дверне вічко. Там стояла якась молода, гарна дівчина. – Дівчино, ви до кого?! – запитав хазяїн квартири. – Вибачте, а Геннадій Іванович тут живе?! – запитала незнайомка. Степан одразу відкрив замок. – Ви до Геннадія Івановича? – перепитав він. – Чи я недочув? – Так, саме до нього, – сказала гостя. – А ви його син? – Так, син… – сказав чоловік. – Тільки тата вже рік, як не стало… – Рік?! – дівчина змінилася на обличчі. – Виходить, я запізнилася? Вона зайшла в квартиру, дістала з сумочки щось загорнуте в хустку, і простягла Степанові. – Ось, – сказала красуня. – Заберіть… Степан розгорнув хустку і застиг від побаченого

Степан довго стояв у себе в коридорі й дивився у дверне вічко, розглядаючи за дверима гарну дівчину, і намагаючись зрозуміти – ким вона може бути? Відчиняти двері не хотілося, тому […]