Рубрика: Людина
Галина готувала суп з фрикадельками, як раптом двері відчинилися і в хату забігла сусідка Валя. – Господи, ти чого?! – сплеснула руками Галина. З Валентиною вони навіть не дружили. – Галино! – вигукнула Валя. – Андрія не стало… – Ти що, Валю? – Галя аж присіла на табуретку. – Щось сьогодні зранку у мене передчуття було, – почала квапливо розповідати Валентина. – Думаю, зайду-но я до Андрія. Щось його давненько видно не було. Заходжу на подвірʼя, а двері не зачинені. Я зайшла в хату, а там… Валентина раптом замовкла. – Що там, Валю? – Галина не вірила, що це відбувається насправді
Майже тиждень Андрій лежав. Лежав і дивився в стелю. Перед очима пропливали картинки життя, яке вже минуло. Обличчя жінок, з якими жив. Деяких він любив, дехто любив його. Жіночі обличчя […]
Наступного дня чоловік поїхав по дитину. Приїхав, привіз поганий настрій через сварку з матір’ю, сина, його розбитий телефон і гроші на заміну екрана. Це свекрусі не сподобалося, що онук сидів у телефоні, а не спілкувався з присутніми дорослими. Вона спробувала забрати телефон, він упав на кухонну підлогу, а у свекрухи на кухні плитка. Екран розбився
Нас із чоловіком запросили на весілля, формат заходу не передбачав присутності дітей. Синові одинадцять років, цілком міг посидіти один удома. Ми розраховували, що повернемося вночі. Поїхали, перед цим видали дитині […]
Надія прийшла до матері в гості. Посиділи, порозмовляли про те, про се. – Добре, мамо. Мені пора додому, ще Петру вечерю готувати, – сказала донька і почала збиратися. Надія вийшла з будинку матері, і вирішила скоротити шлях додому через стежку, городами. Підійшовши майже впритул до свого городу, жінка побачила якийсь силует, що пробирався між чагарників у бік подвір’я Надії. – Дивно, хто ж це? – здивувалася Надя і додала кроку. Жінка зайшла на своє подвір’я і застигла від побаченого. – Як же я раніше не здогадалася, – тільки й сказала Надя
Надія з дочкою залишилися самі. Якби хтось їй сказав раніше, що вона опиниться в такій ситуації, ніколи б не повірила. А тепер усе випливло назовні. Звинувачувати нема кого. Можливо, сама […]
— Не хочу нічого, не можу я так більше, мамо. Олексій теж допізна працює, обоє приходимо пізно, сина не бачимо, он знову Іванко спить уже. Ушістьох в одній квартирі тіснимося, у туалет і ванну вічна черга. І ви так само з татом жили, а нічого не нажили. Премію дадуть, думаю, може, хоч у відпустку поїдемо, ні, одразу або у нас машина ламається, або ще щось стається, ніби нашу родину зурочили
Оленка прийшла з роботи пізно й була не в гуморі. Мама вийшла: — Оленко, вечеряти будеш? На кухні котлети й тушковані овочі на плиті. — Не хочу нічого, не можу […]
— Молоко, — загинає пальці мій чоловік, — м’ясо, сало, яйця, соління, овочі. Все від моїх батьків веземо! Навіть машину мені батьки купили. А теща ні копієчки не вклала
— Мамочко, — ледь чутно шепочу в слухавку, — я до тебе завтра заскочу, сьогодні просто геть нічого не встигла, замоталася так, що й світу білого не бачу. — Та […]
– О, ти ще в сімейниках? Ну нічого, я почекаю, поки одягнешся. Що я там не бачив! А поки що давай обговоримо, чому ти ще не доробив ремонт у вітальні, – бадьоро заявив тесть, знімаючи черевики
– О, ти ще в сімейниках? Ну нічого, я почекаю, поки одягнешся. Що я там не бачив! А поки що давай обговоримо, чому ти ще не доробив ремонт у вітальні, […]
Приїхала до сестри на дачу, а там якраз малеча була. То я для племінниці купила невеличкий подарунок, аби потішити. Однак, наше застілля закінчилося скандалом. І все через подарунок! Який ґвалт здійняла племінниця за ту нещасну коробочку.
Нещодавно у сестри був день Ангела і вона запросила мене разом його відсвяткувати. Іванка не дуже віруюча людина, але посидіти й поговорити у гарній компанії любить. Тож свято було лише […]
– Добре, що хоч корову з курми не притягла з собою.Чим вона його затятого холостяка взяла? -пліткували між собою Дмитра Павловича сусідки. Чоловік поїхав у санаторій, поселився у передмісті у жінки з двома дітьми і закохався
У невеличкому містечку на околиці великого міста, де час плинув повільно, а плітки розліталися швидше за вітер, жив собі Дмитро Павлович. Йому було за п’ятдесят, високий, з сивиною на скронях, […]
– Ти ж знаєш, як я люблю твою бабусю, Галинко, але її здоров’я, це ж так важко, – казав Юра, а я бачила в його очах не співчуття, а нетерпляче очікування. Тоді я ще не усвідомлювала, що він чекає не на покращення її стану, а зовсім на інше
– Ти ж знаєш, як я люблю твою бабусю, Галинко, але її здоров’я, це ж так важко, – казав Юра, а я бачила в його очах не співчуття, а нетерпляче […]
У нашої мами троє дітей, але якось так вийшло, що для неї завжди був один – улюблений. Іван. Наймолодший. І найжалібніший. Усі його недоліки – прощалися. Усі його прохання – виконувалися. І якщо я чи старший брат ще могли почути: «Не зараз», або й просто «ні», то Іванові вона й останню банку варення віддавала. Ми ще в дитинстві це відчували, але не нарікали. Ну Іван, то Іван. Мамине сонечко. А ми – вже якось самі собі ради дамо. Але одного разу ми не витримали
У нашої мами троє дітей, але якось так вийшло, що для неї завжди був один – улюблений. Іван. Наймолодший. І найжалібніший. Усі його недоліки – прощалися. Усі його прохання – […]