Рубрика: Людина
Олеся натягнуто посміхнулась. Данилко, як завжди, бачив світ крізь рожеві окуляри. Він не помічав, як Галина Петрівна, мов той невсипущий джміль, гуде навколо, намагаючись контролювати кожну крихту весільної метушні.
Олеся натягнуто посміхнулась. Данилко, як завжди, бачив світ крізь рожеві окуляри. Він не помічав, як Галина Петрівна, мов той невсипущий джміль, гуде навколо, намагаючись контролювати кожну крихту весільної метушні. У […]
Ми з Оксаною, моєю сестрою, замислили ми дачку купити – в складчину, як то кажуть.Вона старша за мене на цілих десять років, самотня, як билина в полі, а в мене вже й донька з дітьми, та й чоловіка, царство йому небесне, п’ять років як нема.
Ми з Оксаною, моєю сестрою, замислили ми дачку купити – в складчину, як то кажуть.Вона старша за мене на цілих десять років, самотня, як билина в полі, а в мене […]
Твоя матінка відмовила моєму Данилкові в додатковій котлеті, Артеме! Я більше туди ані ногою, їй мій син – як п’яте колесо до воза, ніколи вона його онуком не вважатиме! – випалила я чоловікові вчора, повернувшись з “гостин” у його мами. Говорила, а в горлі дере – від образи, від нерозуміння.З Артемом ми у шлюбі лише три місяці. В мене є восьмирічний син Данилко від першого шлюбу. Хлопчик – душа компанії, балакучий, допитливий, завжди тягнеться до людей.
— Твоя матінка відмовила моєму Данилкові в додатковій котлеті, Артеме! Я більше туди ані ногою, їй мій син – як п’яте колесо до воза, ніколи вона його онуком не вважатиме! […]
Продати цю квартиру сама вона не могла. Квартира була Валери, дошлюбна. Оля дуже сподівалася, що чоловік переосмислить все і знайде гроші. Однак, рішення проблеми прийшло зовсім з іншого боку.
Грошові купюри були обгорнуті резинкою. Пачок було багато. За найскромнішими підрахунками, перед Ольгою лежало близько п’яти мільйонів. Спочатку вона ошелешено витріщалася на ці гроші, боячись навіть взяти їх у руки. […]
– Ваню, їм уже за сімдесят! Вони злякалися! І вони – моя сім’я! – А я що, не твоя сім’я? – Іван відклав виделку і подивився на дружину. – Вдома нікого немає, вечеря холодна. Я з роботи прийшов, а ти…
Вранці її валіза стояла у передпокої. – Валю… – почав Іван. – Не треба, – перервала вона. – Ти вирішив і зробив свій вибір. А тепер я роблю свій. Двері […]
За всі ці роки Настя жодного разу не подзвонила і не написала Ганні Вікторівні, чим посилила образу матері
Дверний дзвінок розлився по кімнатах. Ганна Вікторівна навіть здивувалася від несподіванки. — Хто ж прийшов так пізно? Невже Іванівна вирішила борг віддати… — ойкаючи, вона поплелася відчиняти двері. На порозі […]
Мамо, тобі 65. То вже такий вік поважний. Ти краще не зволікай з цим, а піди до нотаріуса та напиши на мене дарчу.
Тиждень тому в моєї мами було свято, 65 років. Вона не хотіла якось гучно святкувати. Просто запросила у гості, вдома посидіти. Я купив їй гарний букет троянд, теплий халатик та […]
Якось на початку літа біля Маріїної хати зупинилася стара автівка. Вийшла з неї молода дівчина – струнка, темноволоса, з міста, видно, бо вся в модному. – Доброго дня, – несміливо озвалася. – Ви – пані Марія? – Так, я. А ти хто будеш? – Я… я Софія. Донька Оксани. Моя мама казала, що ви їй життя врятували. Марія аж злякалася. І раптом у пам’яті виринула картина з юності: дощова осінь, мокра дівчина в чужому пальто, перелякані очі
Марія вже й не чекала щастя, жила собі і вважала своїм обовʼязком просто допомагати людям, таку вже вдачу мала. Вдова, без дітей. Її чоловіка Івана не стало ще десять років […]
Світлана жила у місті, мала гарну роботу, двоє дітей і чоловіка. Усе життя крутилось у шаленому ритмі: садочок, школа, офіс, закупи, звіти, секції. Телефон розривався від повідомлень, а календар був розписаний до останнього рядка. – Донечко, ти ж приїдеш до нас на Великдень? – дзвонила їй мама з села, лагідним, трохи втомленим голосом. – Ой, мамо, не знаю… У нас тут завал. Ще й Оленка підкашлює. Може, після свят… – пояснювала Світлана, вже думаючи про вечерю й те, що забула купити пральний порошок. – Ну то нічого. Як зможеш, то приїдеш. Ми з татом не ображаємось, але завжди тебе чекаємо
Світлана жила у місті, мала гарну роботу, двоє дітей і чоловіка. Усе життя крутилось у шаленому ритмі: садочок, школа, офіс, закупи, звіти, секції. Телефон розривався від повідомлень, а календар був […]
— Що поїсти в тебе, діду? — І тобі здрастуй, Сашко. По-перше, прибери рюкзак, щоб під ногами не плутався. По-друге — навіть діти малі знають цю істину: коли з вулиці прийшов, треба руки мити. — Діду, та не нуди ти! Ви, дорослі, мабуть, курси якісь спеціальні проходите, на яких вас вчать бурчати
— Діду, я в тебе поживу трохи. Сашко, онук Олексія Вікторовича, вже сімнадцятирічний (у сенсі, що йому все можна, бо молодий та безтурботний), цю фразу сказав радше ствердно, ніж питально. […]