Рубрика: Людина
– Оксано Михайлівно у вашому віці ви б мали серіали дивитися і насіння лускати. А якщо ви все ж працюєте, то будь-ласка внесіть свій вклад у спільний бюджет – заявив зять. Жінка подумала і внесла, та такий, що ніхто й не очікував
Оксана Михайлівна сиділа на старенькому дивані у своїй затишній, але трохи захаращеній вітальні. На столі перед нею парувала чашка чаю з ромашкою, а поруч лежала книга з пожовклими сторінками. Їй […]
Я вже понад 15 років працюю в Чехії. В Україні є дві доньки. За час заробіток обох їх вивчила, зробила весілля та допомогла купити власне житло. Також щомісяця надсилала продукти та одяг, іноді передавала гроші. Нещодавно таку “подяку” від доньок отримала, що жах. Такого наговорили, що й вуха в’яли. Ну нічого я швидко поставлю їх на місце. Оце то буде сюрприз.
Я вже понад 15 років працюю в Чехії. В Україні у мене є двоє дітей: доньки. За час заробіток я обох їх вивчила, зробила весілля та допомогла купити власне житло. […]
Як побачила сусідка, що я знову пораюсь на городі і годжу чоловікові, а Дмитро лише живе у своє задоволення, то почала звичну балачку, яку заводить уже не один рік: – Маріє, ти б чоловіка до роботи залучала, а то он, яка втомлена. Дмитро ж ніби нова копійка, не скажеш, що чоловік в селі живе. Пошкодуй себе.
Ми з чоловіком прожили 25 років у шлюбі, а він усе перекреслив і пішов до іншої. Живемо в селі, маємо невеликий город, на якому переважно я порпаюсь. Виростили двох чудових […]
Сусідка похитала головою: – Ось так завжди – поки даєш, ти рідна, а як відмовила – відразу чужа. Не переживай, Люда. І себе не втрачай. Людмила подякувала за розуміння, але знала: такої порожнечі в душі у неї ніколи не було…
– Сашо, я не можу. Це нерозумно – брати кредит на весілля. Ти сам розумієш, що потім платити не буде чим. Краще скромно відсвяткуйте, ніж потім по судах бігати. Брат […]
Тиждень пробувши на дачі свекруха попросила залишитися ще. Потім – ще трохи. А далі заявила: – Я вже звикла тут. Мені добре. Поставимо кондиціонер, і я житиму тут постійно. Олено, ти ж не проти? Це ж не завадить тобі, ти й так нечасто приїжджаєш. Олена глянула на Сашка. Той, як завжди, промовчав. Як завжди, нічого не сказав на захист дружини. – Це моя дача, мамо. Подарунок від батьків, – тихо, але твердо відповіла Олена. – Та що ти кажеш! Хіба я щось погане зробила? Я ж просто хочу, щоб тут було добре. А ти можеш приїжджати, коли захочеш. Ну що ж, якщо так принципово – куплю собі дачу сама, а цю зробіть музеєм своїх бузкових мрій
– Це ваш будинок, дочко. На тебе оформили, щоб мала свій куток. Будеш із чоловіком тут відпочивати, – лагідно сказала мама, передаючи ключі від затишної дачі в приміському лісі. Олена […]
— Мамо, уявляєш, поки я у них була, портрет тата Ігоря двічі зі стіни падав. Дід бурчав, що бабуся навіщось його до їхнього ліжка перевісила. Він вважає, що від цього їй тільки гірше, вона лежить, на портрет дивиться, і їсти відмовляється. І на діда дивиться злобно, немов він їй чужий. Дідусь каже, що вона змінилася останнім часом
— Поліно, ти бабусі Наді давно дзвонила? Позавчора? Подзвони їм із дідусем, ти ж знаєш, скаржитися вони не люблять. А почуваються вони зле, розумієш? Тетяна Іванівна колишнім свекрусі та свекру […]
– Ти навіть не знала, що я існую, правда?, – ця фраза прозвучала від чоловіка, якого я вперше побачила на похороні батька. Погляд його очей був повний жалю, і я не могла зрозуміти, чому цей незнайомець так хвилюється. Та, коли він додав: “Я – твій брат”, я відчула, як земля вислизає з-під ніг
– Ти навіть не знала, що я існую, правда?, – ця фраза прозвучала від чоловіка, якого я вперше побачила на похороні батька. Погляд його очей був повний жалю, і я […]
— Як ви там? — її голос звучав стримано. — Звикаємо, — обережно відповіла Тамара. — Бережи ручку чайника, вона давно тріснула, — додала свекруха. Тамара злегка посміхнулася. — Добре. Дякую, Галино Іванівно. — Не називай мене так. Я ж не чужа, — сказала вона майже пошепки і поклала слухавку. Ігор почув це і посміхнувся. — Бачиш? Все одно сім’я.
— Ой, ти знову повісила рушник не там, де потрібно. Мама просила — тільки на перекладину біля батареї. Тамара стояла босоніж на теплій підлозі і злегка здригнулася. Повернулася до чоловіка, […]
— Ти будеш сидіти вдома, — продовжив він тим же повчальним тоном, нарешті піднявши на неї очі. У його погляді не було злості. Лише холодна, непохитна впевненість у власній правоті. — Якщо захочеш сходити в магазин за продуктами — повідомиш мені. Я дам тобі рівно стільки грошей, скільки буде потрібно…
— Де мої речі? Це питання пролунало в ранковій тиші вітальні тихо, але досить дзвінко, щоб змусити будь-кого здригнутися. Будь-кого, крім Ігоря. Він розташувався у своєму улюбленому шкіряному кріслі — […]
– Вони обіцяли через рік будинок звільнити, а вже два минуло, і вони просять їх зареєструвати. Нехай реєструють дітей там же, де зареєстровані їхні батьки. Мамо, ти розумієш, що відбувається? Ні, ні і ні. Минуло сім років. Валерій Сергійович дзвонить матері.
У неділю вранці Валерія Сергійовича розбудив телефонний дзвінок. Дзвонила його мати. На її думку, восьма ранку – це нормальний час для телефонного дзвінка – сама вона встає щодня не пізніше […]