Рубрика: Людина
– А у доньки ти спитав чи хоче вона за нього заміж? Що ж ти за людина така? Ми ж не в часи Середньовіччя живемо, щоб віддавати доньку за домовленістю
Мій батько був дуже поважною особою у нашому селі. Крім того, він був дуже хорошим господарем: у нас було дві корови, свині, качки, багато кроликів, теплиця та город. У мене […]
Я не плакала, коли Юри не стало. Не було ні ридань, ні чорної хустки на пів обличчя. Мій чоловік багато років лежав, як тінь минулого життя – не говорив, не рухався, не жив, але й був поруч. А я була біля нього – доглядальниця, кухарка, медсестра, сторож, мовчазна тінь жінки, якою колись була. Коли він нарешті пішов, я не відчула горя. Я відчула втому, таку глибоку, ніби мене вимкнули з розетки. А потім – несподівано – прийшло бажання поїхати в Карпати. Просто отак: зібрати сумку й зникнути. Донька слухала мене з відкритим ротом. – Мамо, ти серйозно? Тата ж тільки не стало! Тобі не соромно?
Я не плакала, коли Юри не стало. Не було ні ридань, ні чорної хустки на пів обличчя. Мій чоловік багато років лежав, як тінь минулого життя – не говорив, не […]
Петро сидів на кухні за столом і сумно дивився в свою тарілку.Валю, а де м’ясо? Чому ти мені не поклала? – здивовано запитав він у дружини.-Дорослі дядьки повинні вміти самі заробляти на м’ясо. Якщо не можеш прогодувати дітей, то хоч б не об’їдай.
Петро сидів на кухні за столом і сумно дивився в свою тарілку. -Та що ж це таке? – подумав він. Борщ у його тарілці був без м’яса… А от у […]
Тітка радить мені піти від невірного чоловіка, але мама попереджає про наслідки такого рішення. Я не знаю, кого слухати.
Протягом 12 років я вірила, що мій шлюб – міцний та щасливий. Але недавнє одкровення вразило мій світ. Мої тітка та мати поділилися тривожними новинами. Їхні поради різко відрізнялися одна […]
Як тільки моєму малюку виповнився рік, я подала на розлучення. Я впевнена, що з таким батьком, як у нього, ми не мали б майбутнього.
До моєї декретної відпустки я отримувала значний прибуток – більше, ніж мій чоловік, якщо враховувати бонуси. Я також несла одноосібну відповідальність за всі домашні справи. Щовечора мій чоловік приходив додому […]
— Тітко Галю, – проговорив він, – Значить так! Ми підписали договір. Виходить дача – моя. Тепер я дарую її вам. Так, усно дарую. Без оформлення. Живіть сто років — ваша дача. Тільки продати її більше не зможете. Для мене ці гроші особливої ролі не грають, а Вітьку вашому ви допомогли. От і вистачить, нічого мати доїти
Галина вже днів п’ять блукала своїм дачним будиночком і ділянкою. Втрачено бродила. Здавалося, щось забула, не доробила, не побачила. Дачу вона продала. Вона розглядала, чіпала нескінченні дорогі серцю дрібниці — […]
Я проти, до чого тут твої батьки? Ми ці гроші заробляли разом, і ми їх витратимо на те, на що планували, – озвучив свою думку мій чоловік. Ніякої дачі він не хоче, не любить він все це, і не має бажання з цим звʼязуватися. До того ж, мама хоче, щоб дачу ми на тата оформили, бо інакше це не буде повноцінним подарунком. Ти ж нічого не втрачаєш. Зараз ти зробиш приємне батькові, а потім ця дача і так тобі дістанеться, – каже мама. – Мамо, мій чоловік проти, тому нічого з цього не вийде, – пояснюю я. – Тоді, у нас немає доньки. Любляча дочка погодилася б, – заявила мама
– От і добре, пощастило так пощастило! Вітаю, донечко! Даремно я на твого Вадима нарікала, що він нічого не має, от, квартира є. Мама не могла натішитися тому, що моєму […]
І тут Ганна не витримала. Слова полилися потоком – про чужий запах у будинку, про знайдені речі, про дзвінок чоловіка та його зізнання…
– Ти точно впораєшся сама? – голос матері у телефоні звучав стурбовано. – Може, дочекаєшся Сергія? – Мамо, це просто дача, – Ганна притиснула телефон плечем, одночасно намагаючись знайти в […]
Ми винайняли квартиру, облаштувалися, обговорювали майбутнє, навіть відмовилися від протизаплідних засобів, бо обидва розуміли: ми більше, ніж просто пара. Ми – родина
Вона мовчить вже тиждень… Що мені робити, якщо вона відштовхує мене і ховає правду? Ми разом з Мирославою живемо вже три роки. За цей час я жодного разу не засумнівався […]
В Ганни не стало бабусі. Після прощання, мама Ганни повідомила їй, що бабуся залишила внучці свою квартиру. – Та не потрібна вона мені ! Краще б бабуся була з нами! – заплакала дівчина. – Доню, ти б зʼїздила подивилася… Заодно і речі бабусі перебереш, – просила мама. Наступного дня, Ганна поїхала у квартиру бабусі. Розібрала речі, дещо залишила, а дещо довелося викинути. Ганна зібрала непотрібні речі у пакети, і вийшла з квартири на сходовий майданчик, як раптом двері сусідської квартири відкрилися. З дверей вийшов чоловік. Ганна придивилася до «сусіда» і…ахнула від побаченого
Ганна переїхала до своєї квартири, коли їй було двадцять шість. Начебто й радісний привід, а ніби й дуже сумно. Адже квартира раніше належала її бабусі, і Ганна з великим задоволенням […]