Рубрика: Людина

Олег як сидів у квартирі батьків, так і продовжував там мешкати, переконуючи себе, що «ось-ось» він зніме власне житло й усе налагодиться. Проте не виходило: у роботі не було особливих успіхів, нові знайомства так і не призвели до стабільних стосунків, а мама з татом дедалі частіше натякали, що він уже «дядько дорослий», а не підліток.

Олег, розлючено смикнувши дверцята холодильника, мало не розвалив уміст на полиці, а один із магнітів зі стуком зірвався на підлогу. Лена стояла навпроти, бліда, з напруженими пальцями, стиснутими в кулаки. […]

– Я за Маринкою три роки доглядала, слаба вона була дуже, – казала сусідка. – А вам не повідомляла, не хотіла з місця піднімати. – Мені дуже шкода, але в мене синочок заслаб, – відповіла Віра. – Не могли ми з ним мандрувати… – Ось, Марина просила тобі віддати, якщо приїдеш, – Ольга простягла їй ключі від хати тітки і якийсь пакуночок.

Віра жила з мамою, батька не пам’ятала й не знала. Мама не розповідала їй про нього зовсім. Просто мовчала. І Віра з роками втратила до цього невідомого «батька» будь–який інтерес. […]

Мамо, поки-що спатимеш на кухні, тут на балконі є невеликий, але зручний диванчик. А я за кілька днів спробую ще щось придумати, – сказав Олексій і наказав дружині накривати обідній стіл. За обідом панувала повна тиша. Невістка зло сопіла, діти їли не відриваючись від своїх телефонів. – Поїду я, синку, від вас. Відвези мене назад додому. Зайва я тут, вам заважати не хочу, – стала просити сина його старенька мама. – Давай не будемо поспішати, зачекаємо кілька днів, а далі і побачим, – посміхнувся Олексій

– Про це і мови не може бути, сам подумай. У нас діти, ми не можемо її до нас забрати. Олексію, ти що, готовий заради своєї матері потіснити у комфорті […]

А Олесі ж було вже тридцять три, хотілося сім’ю, дітей. За великим рахунком, я завжди знав, що вона мене не любить, але думав, що моєї любові вистачить на нас двох

У квартирі було душно, й неспокійні думки знову не давали Олесі заснути. Вона вийшла на балкон. Душа і серце в жінки були не на місці. Особливо в такі безсонні ночі, […]

Хлопець тепер із батьком у свекра працює. У нього молода дружина, а незабаром, вони сподіваються, й дітки підуть. А непотрібне пішло, як сніг навесні… Клин клином…

” Так, синку, сьогодні у мене від мого керівника є важливе завдання, – сказав Тарас Іванович своєму сину Юрію. Його давній знайомій треба в літній кухні дах перекрити, і по-господарству […]

— Чому жартую? — Ваня потягнувся за пляшкою, підливаючи собі вина. — Їм важко, ти ж знаєш. А тут ми їм допоможемо. Ти ж не проти? — він запитав таким тоном, ніби питав, чи не проти вона сходити завтра з ним у кіно. — Ваня, — Ніна поставила келих на стіл. — Але ми навіть не обговорювали це. І потім, моя квартира не така вже й велика. Три кімнати, одна з яких — мій робочий кабінет.

Ніна сиділа, підібгавши ноги, серед розкиданих журналів і глянцевих каталогів зі весільними сукнями. За вікном похмурий жовтень грався останнім листям, а на душі у Ніни було світло й радісно. До […]

Віра вирушила додому. Коли Віра увійшла до квартири, вона швидко зняла пальто, роззулася, і вирушила у свою кімнату. Але тільки-но Віра відкрила двері у власну спальню, то одразу застигла від побаченої картини

Яким може бути настрій у дівчини, коли вона вибирає собі весільну сукню? Звісно, ​​чудовим! Саме так почувала себе Віра, коли разом із мамою увійшла до салону і окинула поглядом кілька […]

Через деякий час їхні гості пішли та Іра зітхнула з полегшенням. Так, їй довелося знову готувати на всіх, але Іра махнула на все це рукою. Щодня їх гості хотіли, щоб вона їх кудись везла, але Іра відмовлялася. Потім приїхали чоловіки Віки та Ольги Миколаївні і стали висунути їй претензії, що вона погано їх годує.

– Ірино, це моя сестра та мої племінники. Вибач, але я не можу їм відмовити, – м’яко почав говорити чоловік. – Та вони лише на тиждень приїжджають. Іра відвернулася: аби […]

Люба вже готувалася до виписки, а ось її сусідка зовсім вставати перестала. І все переживала, як там дітвора без неї. Невдовзі знову відвідувач до неї завітав: молодий чоловік, симпатичний, підтягнутий, із дипломатом шкіряним. Люба хотіла піти, а Федора Тихонівна зупинила її.

Молода жінка Люба лежала в лікарні. Спочатку їй зробили операцію потім щось пішло не так, було невеличке запалення, і ускладнення. Тому її поки що не виписували. Ну а куди їй […]