Рубрика: Людина
– Я розумію, це твій вибір, – продовжила вона. – Але тільки про одне тебе прошу – не будь наївною! Якщо тобі щось не подобається або не влаштовує, то кажи це чоловікові прямо в очі
– От мені ось цікаво, і від кого в тебе отакий характер?! – запитала Марина Павлівна свою доньку Риту. – Я ж ніби з твоїм батьком жила дружно, хоч іноді […]
– Та я в нього просто закохалася! – Широко посміхнулася Олена, з неприхованим захопленням оглядаючи невелику будову. – І, як я бачу, тут ніхто не живе
– Вибачте, а чий це будинок? Дзвінкий дівочий голос відволік Антоніну від роботи в саду. Квітів у неї було багато, і кожен кущ потребував турботи та ласки. А то цвісти […]
— Доброго ранку, господине. Чим годувати нас сьогодні будеш? — Приводьте себе до ладу, зараз обідати сядемо. Я локшину домашню зварила на обід. — Це у вас обід, а в нас ще сніданок. Хто ж таку їжу на сніданок їсть? А легше нічого немає? Я б омлетик з’їла. Дівчата, що ви їсти будете? Замовляйте швидше, тітка Олена зараз приготує
— Ну що, Олено, поїхали твої “міські”? — Ліда співчутливо поглянула на подругу. — І не кажи, Лідо, слава Богу, поїхали! — Поліна втомлено похитала головою. — Та я за […]
Марія повільно повертає голову. Губи тремтять, але слів немає. Лише запит в очах: чому? Надто рано. Надто страшно. Надто несправедливо. Під землею лежить дівчинка, яку вона так довго чекала, якій співала ще до народження, купила перше платтячко й вибрала ім’я. Ім’я, яке тепер більше ніхто не вимовить уголос.
\ Пізня осінь. Вітер б’є по плечах, ганяючи опале листя між надгробками. Небо низьке, сіре, ніби лікарняне простирадло, вивішене сушитися. Цвинтар тут здається забутим: ні живих голосів, ні руху — […]
Жила молода сім’я зі свекрухою вже третій рік, і за цей час Ніна прекрасно вивчила матір чоловіка, звикла і ставилася до всього, що відбувається, з філософської точки зору. Стосунки в родині були в міру спокійні. Ніхто ні до кого не ліз, жити не заважав і це всіх влаштовувало. За три роки притерлися, звикли.
— Це, Ніночко, від мене подарунок, – свекруха простягнула коробку і м’яко посміхнулася. Коробочка була невелика, загорнута в пакувальний папір, блискучий, червоний. Можна було подумати, що це книжка або блокнот […]
-Рито, мені здається, що я ніколи не була такою щасливою. Ти знаєш, я взагалі нічого від нього не приховую. Він якось однією лівою справляється з моїми переживаннями. -Рито, Льоша ніяк не може заспокоїтися. Я не знаю чому, але він надіслав мені запрошення на весілля.
-Льоша, я не розумію тебе. Ти з глузду з’їхав? Що означає – йду? -То й означає. У мене давно є коханка! Вона молодша за мене на 16 років! І я […]
– Продай ти вже цю халупу і годі тягнути час! Сім’я – це коли все спільне, а у вас поки що все нарізно виходить! – Послухай, я завжди розраховую тільки на себе. Це не через те, що я не люблю тебе. Це тому, що мені страшно залишитися без нічого.
– Так і будете пів життя в боргах і на оренді тулитися. А всього, потрібно вчинити по розумному, як дорослі люди. Потрібно продати цю чортову квартиру! Галина Іванівна стояла у […]
– Не обговорювали? – Тамара Василівна подивилася на сина з докором. – Синку, ти що, не сказав Олені, що ми в нашій родині цінуємо традиції? У нас усі жінки присвячують себе дому і дітям.– Мамо, – Слава нарешті підняв очі, – у нас із Оленою буде своя сім’я, і ми самі вирішимо, як нам жити.
– Ти впевнений, що це гарна ідея? – Олена поправила сережку, дивлячись на своє відображення в дзеркалі. – Може, варто було почекати до офіційного оголошення про весілля? Славко підійшов ззаду […]
Я зробила глибокий вдих, відчуваючи, як напруга в кімнаті стає відчутною. Повітря наповнилося не тільки ароматом смажених котлет, а й невисловленими емоціями, які тиснули сильніше за будь-який запах.
– Мамо, а чому ти не їси бабусині котлети? – голос Льоші пролунав несподівано голосно. Він сидів за столом на кухні свекрухи, стискаючи в руці виделку. У кімнаті запанувала напружена […]
У суботу я вирішила навести лад у його кімнаті. Не те щоб я рилась у його речах – просто протерла пилюку, зібрала розкидані шкарпетки, застелила ліжко. На столі лежав його відчинений ноутбук. Я не збиралася дивитися, але екран раптом спалахнув, і я побачила листування. Якийсь чат, де він писав комусь: «Вона мене дістала. Весь час лізе, ніби я без неї не впораюся».
– Ти що, спокійно пожити мені взагалі не даси? – у голосі сина явно чулося роздратування, він стояв у дверях кухні, стискаючи в руці телефон, ніби той міг захистити його […]