Рубрика: Людина
Стефанія, не думаючи про себе, кинулася в палаючу хату і витягла звідти сусідку Ніну Семенівну. А пізніше слова жінки змусили її здригнутися
Стефанія працювала фельдшером. У дівчини взагалі часу не було ні на особисте життя, ні на щось ще. Вона з головою була у роботі, але інакше тут було неможливо. То дівчину […]
– Мамо, а чому мені машинка та кукурудзяні палички, а дівчатам – ляльковий будинок, залізниця та фломастери? – Тремтячим голосом спитав син, коли повернувся на кухню. – Я погано поводився? – Свекруха лише підібгала губи
– А де мій подарунок? – спитав син, дивлячись на гірку коробок під ялинкою. – Мені Дід Мороз нічого не залишив? Марина мимоволі здригнулася від цього питання, хоч воно й […]
У Надії Петрівни закінчилися гроші. Зовсім закінчилися. Гаманець був порожній, і навіть у кишеньці для дріб’язку дзвеніло лише кілька монет по п’ять та десять гривень
У Надії Петрівни закінчилися гроші. Зовсім закінчилися. Гаманець був порожній, і навіть у кишеньці для дріб’язку дзвеніло лише кілька монет по п’ять та десять гривень. Літня жінка зітхнула: якось доведеться […]
Я знала, що щось пішло не так, ще до того, як він це сказав. Просто відчувала — по погляду, по тому, як він мовчав за вечерею, по тому, як не взяв сина на недільний футбол. А потім сказав, ніби між іншим, ніби це щось буденне: – Я йду. У мене інша
Я знала, що щось пішло не так, ще до того, як він це сказав. Просто відчувала — по погляду, по тому, як він мовчав за вечерею, по тому, як не […]
– Дідусю, 3000 гривень? Це ж навіть не пів айфона!, – Владик рвучко вихопив у мене конверт ще на порозі ресторану й окинув сумним поглядом купюри, ніби я не знати що вчинив. У ту мить я усвідомив: мій десятирічний онук перетворює власний день народження на бухгалтерський зліт, а дорослі радісно підіграють
– Дідусю, 3000 гривень? Це ж навіть не пів айфона!, – Владик рвучко вихопив у мене конверт ще на порозі ресторану й окинув сумним поглядом купюри, ніби я не знати […]
Я завжди вважала, що знаю, як краще для мого сина Мирона. Йому вже сорок, а я все ще бачу в ньому того малого хлопчика, який бігав до мене з кожною своєю халепою. Мабуть, тому я так і не навчилася тримати язик за зубами, коли йшлося про його життя. І ось тепер, дивлячись на Мирона, який цілими днями сидить у своїй кімнаті, я розумію: я наробила біди. Великої біди
Я завжди вважала, що знаю, як краще для мого сина Мирона. Йому вже сорок, а я все ще бачу в ньому того малого хлопчика, який бігав до мене з кожною […]
Мамо, ти ж не проти, якщо ми до тебе онуків привеземо, – попередив мене син ще в понеділок. – Не проти, але ти уточни, коли і наскільки, – кажу. – В пʼятницю після останнього дзвоника відразу і до тебе приїдемо. – А чому такий поспіх? – здивувалася я. – Бо ми з Веронікою в суботу їдемо на відпочинок. Усі друзі будуть без дітей, тож ми вирішили Колю і Аню у тебе залишити. Ти ж не проти? Внуків своїх я люблю, і завжди радо приймаю у своєму домі. От тільки вони зі мною залишаються неохоче. Вони звикли до міських умов, і в селі їм, мʼяко кажучи, не комфортно
– Мамо, ти ж не проти, якщо ми до тебе онуків привеземо, – попередив мене син ще в понеділок. – Не проти, але ти уточни, коли і наскільки, – кажу. […]
– Я переїхала, бо ви попросили! Я кинула все: подруг, дачу з тією лавкою, на якій з твоїм батьком пила чай у вихідні… Все заради вас! І що я зараз чую? Ви мене покликали, а тепер женете? – Обурилася мати
– Мамо, правда, ти могла б іноді… ну, не приходити. Просто посидіти вдома, виспатися, зайнятися собою… хоч раз! – Катя, не обертаючись, продовжила нервово помішувати кашу. За її спиною почулося […]
– Де Сашко? – Іра спробувала пройти до квартири, але Катя не рушила з місця. – У центрі соціальної опіки. Тимчасово. – Що?! Ти віддала мого сина чужим людям? – Іра верескнула. – Не чужим. Він був у мене три місяці. Без зв’язку з матір’ю. Без догляду. Це називається «покинута дитина». Це кримінально карається
– З’явилася? – посміхнулася завжди спокійна та тиха сестра. – І де тебе носило пів року? – Дякую тобі, звичайно, врятувала. Справді ж, нічого страшного не сталося, так? Іра стояла […]
– Говорила тобі, що не бери на себе непосильну ношу! Я тебе попереджала, не послухався! А тепер сидиш з дитиною, нікому не потрібний, – бурмотіла мати…
Макар ріс без мами. Скільки себе пам’ятав, вони жили з татом удвох. Іноді приїжджала бабуся, батькова мама. Вона натягнуто посміхалася Макару, дарувала йому ті самі шоколадки, лаяла тата: – Говорила […]