Рубрика: Людина
У початковій школі класна керівниця була молода і симпатична. Він часто уявляв її своєю мамою. Вона б батькові теж сподобалася, але в школу його заманити не виходило
Макар ріс без мами. Скільки себе пам’ятав, вони жили з татом удвох. Іноді приїжджала бабуся, батькова мама. Вона натягнуто посміхалася Макару, дарувала йому ті самі шоколадки, лаяла тата: – Говорила […]
– Слухайте, – тихо сказав дядько Боря, коли вони залишилися самі, – я завтра підписую заповіт. Усе залишаю тобі. – Дядьку Борю, що ви кажите! – злякалася Ганна. – У вас є племінники… – У мене є племінники, які в останні шість років бачили в мені тільки банкомат. І є ти – єдина людина, яка піклувалася про мене просто так.
Анна стояла біля вікна своєї квартири, спостерігаючи за метушнею київського ранку. Шість років тому вона приїхала сюди з Житомира з єдиною валізою і залізною рішучістю побудувати кар’єру. Тоді вона й […]
— Не починай, Михайле, ти ж знаєш, заміж я не хочу! Ось ці чоловічі шкарпетки і борщі – це все повз мене! Та й раптом ти станеш пиякою, що палить, і будеш псувати нам із донькою життя? — Із донькою?! – мало не задихнувся Мишко, – я завжди мріяв про доньку! — Так, тільки сьогодні дізналася, це дівчинка.
Заміж Віка не хотіла взагалі, ну от зовсім не хотіла! Маючи не дуже позитивний досвід усередині своєї сім’ї, твердо вирішила, що, як мама, терпіти якусь особину, що псує нерви, поруч […]
Пам’ятаю, як ми зустрілися — молоді, закохані, з планами на все життя. Я бачив у ній не лише дружину, а найкращого друга, людину, з якою можна пройти через усе. І тепер… все похитнулося. — Ти хочеш, щоб я повірив, що це було простою помилкою? — я нарешті зважився продовжити розмову. — Я не знаю, як пояснити, — її голос тремтів. — Це було… як спалах, який вибухнув, а потім я захотіла загасити його. Але вже було запізно.
«Цього не може бути. Чому? Навіщо?… Цього просто не може бути!!» Місяць до двадцять третьої річниці весілля — і все, що я вважав міцним і незламним, почало тріщати по швах. […]
Кожен крок до маминої кімнати віддаляв її від щойно зародженої мрії – поїздки в санаторій, де нікому нічого не треба. Де можна просто лягти, мовчати й не чути: “Оленко, ти зобов’язана”.
– У сенсі, ти їдеш у санаторій?! – голос Людмили Аркадіївни тремтів від обурення. – А хто буде зі мною в лікарню ходити? Хто суп варитиме, таблетки розкладатиме?! Ти взагалі […]
Юля не працювала, обґрунтовуючи це тим, що у її становищі це неможливо. Лариса не сперечалася, намагалася ставитися з розумінням, хоч у глибині душі була не згодна. – Вона ж повинна була бачити, за кого заміж виходить. Мала розуміти, що самотужки він не вивезе. А вона лінується.
– Ти мене черствою називаєш? Мене? Це ти спочатку забув про засоби захисту, потім про всі пристойності, а тепер її з пузом до мене в будинок притягнув і вимагаєш більшу […]
Щоразу, коли вона намагалася влаштувати вдома романтичний вечір, на дивані або ліжку незмінно опинялася Мурка. А нещодавно, коли Світлана заїкнулася про дитину, Андрій довго мовчав, а потім сказав: “Діти і кішки погано поєднуються. Ти ж знаєш, Мурка дуже нервова”.
– Вибач, але я не зможу приїхати, – голос Андрія в телефоні звучав напружено. – Мурці зовсім погано. Відмовляється їсти. Я вже їду у ветклініку. Світлана повільно опустила руку з […]
– Це наш кіт, – повторюю я. І йду додому. Вдома – радість, крики. Мати з котом кидаються один одному в обійми. Кіт уминає миску їжі, так, що за вухами тріщить. Поглядаю на нього із заздрістю. Мені поклали менше. Але ж я лікар. Мені мало факту, мені аналітику подавай. Та й дивно це все. Вкрасти в селі кота?
До пенсії моя мати остаточно перебралась в село та потроху звикла до менталітету місцевих жителів. А мене, який бував у селі рідкісними наїздами, продовжували дивувати простота та безпардонність трудівників полів. […]
Свєта завжди була зразковою донькою і не послухатися маму не могла. Таким же сином був Сергій. Йому Світлана сподобалася, він почав до неї залицятися, а потім зробив пропозицію. Жили вони начебто непогано.
– Юро, скільки ми можемо все приховувати, скажи? Я більше так не можу! Мій Сергій скоро все і сам дізнається. Він мене підозрює, ревнує. Я, звичайно, мовчу, намагаюся постійно займатися […]
— Чому? Це ж мій холодильник. І моя фотографія. Кому яке діло, що у мене всередині висить? — я зробила паузу. — Якщо, звичайно, вони туди не лізуть без дозволу. Тиша. Така дзвінка, що можна було почути, як у сусідній кімнаті хропе після ситної вечері дядько Михайло.
У кожній родині є свої «традиції». У нас, наприклад, довгий час була така: варто було родичам чоловіка переступити поріг нашої квартири, як вони відразу починали ревізію холодильника. Без дозволу, без […]