Рубрика: Людина
— Ні, все-таки неправильний у тебе кіт, Олено, — Іван прицмокнув. — Розбалувала ти його. Корм купуєш, а він його й не їсть, ласощі всякі. Він що, дитя мале? Кіт — це кіт. Він повинен їсти рибу, а ще краще мишей ловити. Ну нічого, ось ми з тобою одружимося, я навчу його, як бути справжнім котом
Олена Семенюк страшенно хотіла заміж. Усі її подружки давно відгуляли весілля, одна вона залишилася. Та й наречених усе не було. Зате був у Олени кіт, великий рудий красень на прізвисько […]
Ганна набрала номер свого коханого Стаса. – Привіт, Стасе, – сказала вона у слухавку. – У мене тимчасові труднощі з грошима й роботою. Я зважилася прийняти твою пропозицію пожити разом. Заїдь за мною, а я поки що зберу речі… Ганна коротко змалювала свою життєву ситуацію, в повній впевненості, що Стас за нею примчить… Але той відповів не відразу. Ганні почулося, що поряд із ним пролунав жіночий голос. Вона жартома перепитала: – Ти що, не один? Ганна вирішила, що їй просто почулося, або це по телевізору йде якась мелодрама про кохання. Але Стас відповів зовсім не те, що вона очікувала…
Ганна набрала номер свого коханого Стаса. – Привіт, Стасе, – сказала вона у слухавку. – У мене тимчасові труднощі з грошима й роботою. Я зважилася прийняти твою пропозицію пожити разом. […]
Марина вирішила подзвонити до свекрухи, поговорити, чи зможе вона посидіти декілька днів з внуками. Жінка набрала номер Лідії Іванівни, і за секунду почула у слухавці голос свекрухи. – Доброго вечора, Лідія Іванівно, – сказала Марина. – Я до вас у справі! – Привіт, Марино. У якій ще справі? – поцікавилася свекруха. – Ви б могли взяти до себе Ганнусю та Діму на декілька днів? – запитала невістка. – Можу звісно. Навіть буду рада. Але є одна умова, – раптом сказала Лідія Іванівна. – Умова? Яка ще умова? – здивувалася невістка. Але Марина навіть уявити не могла, яку «умову» висуне свекруха
Марина із чоловіком наприкінці травня обговорювали плани на літо. Діти – дев’ятирічна Ганна та шестирічний Діма – вже мріяли про канікули, а батьки все думали, де і з ким залишити […]
— Оленко, ти не повіриш, — продовжила Настя, її голос зірвався. — У Вадима є син. Від тієї жінки. Йому шість років, він цього року до школи йде. І я нічого не знала! Ні-чо-го! А Лариса Петрівна весь цей час з ним спілкувалася, з його матір’ю зустрічалася, подарунки йому купувала. А нещодавно, після того як я все дізналася, поставила його фото на заставку в телефоні
— Олено, я її ненавиджу, — поділилася з подругою Настя, і її голос тремтів від люті. — Усе, що збиралося роками, вилилося в один величезний ком злості. Я не знаю, […]
«Я свою квартиру вашій доньці не віддам! Нехай живе, де хоче! І сина, до речі, теж заберіть!»
«Я свою квартиру вашій доньці не віддам! Нехай живе, де хоче! І сина, до речі, теж заберіть!» Клавіші клавіатури цокотіли під її пальцями з буденною ритмічністю, коли пролунав дзвінок у […]
– Живіть, як хочете, – образилася теща. – Тільки потім не звертайтеся, коли вам знадобиться допомога! Стільки сил у вас вбухала…
– Я вам найбільше дала, отже, і допомоги маю отримувати більше! Чи ви забули про квартиру? Голос мами в телефоні звучав вимогливо, буквально катком проходив по нервах. Ліля притиснула слухавку […]
– Хлопчику мій, ти хоч розумієш, яку відповідальність на себе береш? Хоча що це я, розумієш, звісно, ти її давно на собі тягнеш. Але, Максиме, просто так тобі їх не віддадуть, доведеться поборотися
– Синочок! Іди, посидь з нами! Що такий непривітний? Куди пішов? Максим зачинив двері на кухню, де гула весела компанія на чолі з матір’ю і пішов до кімнати молодших. Сьогодні […]
Ну й іди! – зиркнула холодним поглядом Надя. – Як уже не потрібна я тобі, то не триматиму! – Знову ти у своїй манері, та з тобою просто не можна говорити, – відповів Степан, знизуючи плечима. – Я йду не через те, що ти «не потрібна», а через те, що життя з тобою у нас ніяк не складається. – Не складається? А то нічого, що ми срібне весілля відсвяткували? Дочку виростили, а ти подумав, що ти ти внуку своєму скажеш – куди подівся дідусь. – Я і справді так більше не можу, а життя у мене одне, – спробував виправдатися Степан. – Яке ж то життя, Степане? Зранку до ночі – город, худоба, внук, бо Танька знов на роботі… І ти мені заявляєш: “Я йду”
– Ну й іди! – зиркнула холодним поглядом Надя. – Як уже остогидла я тобі, то не триматиму! – Знову ти у своїй манері, та з тобою просто не можна […]
— Нахлібниками у старшого синочка бути не захотіли, — посміхається Галина, — так що продали свою трикімнатну квартиру, дали грошей доньці, та ще й будиночок купили симпатичний в Одеській області. Тільки… тільки свекруха за всіма цими матеріальними клопотами зовсім забула про свою маму
— Ми, каже, тобі не довіряємо, ну хіба це не смішно? — розповідає Галина подрузі. — Це у них совісті немає, а мені вони не довіряють. Нормально, так? — Я […]
– У цьому домі навіть пульт має свого власника, і це не я, – зітхнула я, намагаючись увімкнути фільм, але свекруха вже тримала його в руці. – Бо тут порядок, а не твій хаос із котами й попкорном, – відповіла вона, не відриваючи погляду від екрану. І тоді я зрозуміла: якщо не знайду з нею спільної мови, цей дім ніколи не стане моїм. Але ще не знала, що наш міст порозуміння може обвалитись у будь-яку мить
– У цьому домі навіть пульт має свого власника, і це не я, – зітхнула я, намагаючись увімкнути фільм, але свекруха вже тримала його в руці. – Бо тут порядок, […]