Рубрика: Людина
Борис був на роботі, коли подзвонила його дружина. – Борисе, твоя мама хоче тебе побачити, – сказала в слухавку жінка. – Ти приїдь, не багато їй залишилося. Борис відпросився з роботи і приїхав додому. Мама лежала на ліжку. – Що ти хотіла? – одразу запитав він. – Мене скоро не стане, і тобі дістанеться батьківський будинок, – тихо сказала вона. – Мамо перестань, тобі стане краще, – усміхнувся син. – Дослухай мене Борисе, – продовжила жінка. – Ти цей будинок не ремонтуй! І взагалі забудь, що він існує! – Але чому? – Борис здивовано дивився на матір, не розуміючи, чому вона так говорить
Борис був єдиною дитиною у сімʼї. Звичайно він був давно і щасливо одружений, мав дочку та сина. Жила вся родина у місті. Батьків не стало в один рік. Не встигла […]
– Поки будинок не буде у моїй власності, я з вами жодних справ мати не хочу. Не хочеш дім оформляти на мене, ти маєш онуків, подаруй їм, – Артем підійняв руку, помітивши, що мати відкрила рота. – Не захочете по-доброму, піду до суду. Свідки того, що дім бабуся хотіла подарувати мені, є, доведу! Тату, ти чув. Я не приїду, не дзвоніть мені доки не вирішите це питання!
Рита пройшла в кімнату, де чоловік сидів на дивані, і кинула теку з документами перед ним на журнальний столик. Артем розплющив очі й з її схрещених перед собою рук зрозумів […]
— Свєта, ти ж підеш на корпоратив, а підеш у цій же хустці чи у тебе їх цілих дві? — жартами сипала Оля, визнана красуня їхнього салону. Якби Саша був начальником, давно б звільнив її, бо ще жодного нормального образу від неї він не бачив. Дівчина мовчала. Оля не вгамовувалася, інші підтримували її сміхом.
Саша з посмішкою взявся за ручку дверей, але нічого не міг з собою вдіяти. Цілий тиждень він тут уже працював, точніше стажувався, і щоразу посміхався, як дитина, якій нарешті дали […]
— А в дитинстві вона мені забороняла брати чужі цукерки, уявляєш? «Ми не жебракуємо», — казала. А тепер сама просить частку, ніби я їй винна за замовчуванням. — Не просить, а вимагає, — хмикнув він. — Причому з юридичним підґрунтям. Чи не підкинути їй ще й договір оренди твоєї утроби? А то раптом заявить, що і пологи у неї у власності? — Треба йти до юриста. Прямо завтра. Я не можу ризикувати командою, клієнтами, репутацією. Вона може розкрутити це на все місто.
— Ти що, охорону найняла? — єхидно простягнула Ніна Петрівна, ледь Саша увійшла до переговорної. — Власну матір не пускаєш? А я, між іншим, тридцять вісім хвилин сиділа у цього […]
Артем, стоячи поруч з Еліною, вже уявляв собі, як цей тост завершиться врученням ключів від квартири або хоча б нової іномарки. Однак замість цього тесть продовжив: – А тепер найголовніше! Він підійшов до Артема і урочисто простягнув йому зв’язку ключів і спортивну сумку. – Тримай! Це початок твого шляху!
– Артем, ти взагалі мене слухаєш? – А? Так-так, звичайно, Еліно, – Артем поспішно випив чай, намагаючись виглядати зосередженим. – Я питаю, який колір краще для весілля: персиковий чи айворі? […]
Але Даринка приїжджала рідко, була в захваті від свого нового життя, і тільки про це й говорила. Та ще й її мама якось бабусі Левка обмовилася, а швидше за все спеціально сказала, що у Даринки педагог з вокалу просто чудовий. Максим і сам лауреат якихось конкурсів, хоча йому тільки тридцять. Він уже собі ім’я зробив і він закоханий у Даринку, їх пов’язує спільна справа, так що весілля Дарини і Максима не за горами…
Знову онука з сусідською Даринкою бачили, ходить такий щасливий, а в бабусі за нього душа болить. Поїде Даринка, а він сумуватиме, ніяк не хоче зрозуміти, що така дівчина не для […]
— Ти навіть не уявляєш, наскільки я в тебе в боргу. Я й досі не можу пояснити, як тоді міг утнути таку дурницю. А ця Марина? Вона навіть навчання не завершила. Дитину народила, батькам лишила й щезла. А ти — ти завжди була поруч. Ти — мій янгол-охоронець. Я коли приїжджаю в нове місце — десь залишаю твоє ім’я…
Ніхто так і не зрозумів, звідки у восьмирічної дівчинки взялася така сила. Коли рудоволоса журналістка, з волоссям, що нагадувало осіннє листя, запитувала в Каті, як їй вдалося витягти з річки […]
– Зінаїда Іванівна продає кімнату. Свою в цій комуналці, – продовжила свекруха. – Їде до дочки у Львів, назовсім. Ціна божа, і перший внесок менший, ніж ви думаєте. – Мамо, але ж ми хотіли окрему квартиру, – почав Олексій. – Звісно, хотіли, – відрізала Олена Петрівна. – І я хотіла в молодості на море щороку їздити. Але треба жити за коштами.
– Нінка з роботи кімнату в комуналці купила, а ми все у твоєї матері тулимося, – Ганна склала висушену білизну, намагаючись не морщитися від запаху свекрушиної собаки, що лежала біля […]
-І? По-перше, чому вона спить о п’ятій годині вечора? А по-друге, – Катя подивилася на чоловіка, – я не збираюся сидіти і трястися у своїй власній квартирі, ясно! І не моргай мені, ні на які компроміси я не піду! Гості вважаються три дні, залишаються на довше, це вже не гості, а такі самі співмешканці і виконують усі правила, які заведені в цій родині. Так що! – Катя голосно крикнула, – Рафе, хто швидше, Стьопка чи ти?
-Кать, це, – Толик м’явся, переступаючи з ноги на ногу, – загалом це… -Що? У сауну з чоловіками сходити хочеш? -Ні, – Толик похитав головою… -А що? На риболовлю? -Та […]
– Ой, довга історія, – жінка махнула рукою. – Але тепер я знову можу сюди приходити. Тут така особлива атмосфера! І з вікна вид приголомшливий. І ви всі такі привітні завжди. Остання фраза боляче зачепила Соню. Вона буркнула щось на кшталт “приємного апетиту” і поспішила до інших столиків. Хвилин за сорок Соня помітила, що жінка доїла пасту і тепер просто сиділа з чашкою чаю, гортаючи щось на планшеті.
– Соня! Третій столик на тобі, – Ірина Петрівна, огрядна жінка з яскраво-червоною помадою, поклала Соні в руки меню і знизила голос до змовницького шепоту. – І давай без фокусів, […]