Рубрика: Людина
Я повернувся з роботи за кордоном і вирішив продати батьківську хату в селі. Але як тільки ступив на подвір’я, у мене перехопило подих — там хтось мешкав.
П’ять років тому не стало моїх батьків, і відтоді їхній будинок у селі залишався порожнім. Як єдиний спадкоємець, я вирішив продати його, адже не планував переїжджати туди. До того ж, […]
Прочитавши повідомлення від чоловіка, я ледве стримувала радість: він нарешті вирішив покинути мене. Саме в цьому і полягало моє щастя.
Я належала до покоління, для якого розлучення було майже рівнозначним вироку. Для жінок нашого часу навіть думка про це була недопустимою, не кажучи вже про ініціативу. Якщо чоловік вирішував покинути […]
Невістка одразу почала встановлювати свої правила. На кухні, у ванній, у вітальні – все стало “її”. Чашки на моїй кухні тепер розташовані інакше, спеції переставлені, а моя улюблена ковдра зникла, бо “стара й негарна”. Я спочатку мовчала, але одного разу не стрималася. – Як можна переставляти речі в чужому домі, навіть не запитавши? – Це не ваш дім, Зоя Петрівна! Це наш із Іваном дім! – відповіла вона, і моє серце стиснулося
– Чи ти розумієш, Зою, що така жінка зруйнує тобі всю родину? – говорила мені подруга Оксана. – Але ж Іван її кохає, Оксано, – відповіла я, стискаючи зуби. – […]
Я був хорошим батьком, поки не виявилося, що очі моєї доньки – не мої. Більше року я платив за підгузки чужої дитини
Я був хорошим батьком, поки не виявилося, що очі моєї доньки – не мої. Більше року я платив за підгузки чужої дитини. – Щось наша Златуня геть на тебе не […]
— Я твоя мати, а не чужа людина, – обурилася Надія Іванівна. – Маю повне право знати, як ви тут живете. До речі, я б до твого чоловіка уважніше придивилася. От скажи, навіщо йому костюм супергероя? — Мамо, який жах, ти рилася в нашій спальні, так?! Ще й у речах Петра? – закричала Лера. – Усе ясно, розмовляти марно. Давай мені сюди ключі. Сподіваюся, ти не зробила собі дублікат. Бо охорона знову приїде, більше твої візити сюди безкарними не будуть
— Мамо, дивись, квіти треба полити кілька разів за нашу відсутність, – пояснювала Лера Надії Іванівні. – Кота годувати самій не треба, тільки досипати. Там автоматична система, у нього дієта. […]
Наступного дня після прощання з мамою я отримав ключ від її старої шухляди. Вона попросила передати його мені через Олю. Там я знайшов кілька листів, записів і невеличку коробку з дитячими речами: старий браслет, першу пару шкарпеточок і лист, підписаний незнайомим іменем. Лист, адресований “Оксані Степанівні”, був написаний багато років тому. У ньому йшлося про те, що дитина, яка народилася в лікарні вночі, залишилася без матері. Тоді Оксана вирішила взяти немовля під свою опіку
– Тарасе, ти в курсі, що це не твоя мама? – раптом запитала Оля. Її голос звучав надто тихо, але водночас кожне слово било, як грім. Я глянув на неї […]
Той вечір перетворився на їхній перший по-справжньому гучний скандал за роки шлюбу. Максим тупотів ногами, шумів і твердив, що не пустить батьків Насті навіть на обід, не те що з ночівлею. Жінка вперше серйозно задумалася: а чи варто продовжувати стосунки, якщо чоловік так егоїстично ставиться до її рідних
— В одному будинку з ними я не залишуся! – різко сказав Максим. – Нехай у готелі живуть, якщо хочуть у гості приїхати. Уже третій день поспіль Максим не міг […]
Старший брат приходив кілька разів на тиждень, щоб зробити чоловічі справи по господарству, набрати води, почистити у свиней на подвір’ї. Чутки про те, що Микола опікується тепер його дружиною, дійшли до Івана. Одного разу приїхав він у село надвечір, прийшов у свій дім, встав у сінях і чує голос брата на кухні. Про щось весело говорять Микола й Олеся. Закипіли ревнощі в грудях чоловіка, відчинив він двері й увійшов, як сніг на голову звалився
Брати Микола та Іван росли в неповній родині. Батько, гуляка і любитель застіль, кинув дружину з хлопчиками, коли старший, Микола, пішов до п’ятого класу, а Іван ще був у дитячому […]
В той день я мала багато роботи і дуже поспішала. Але мене попросили по роботі заїхати ще в одне місце і вирішити ряд питань. Це було звичним для мене завданням, тому я поїхала. Місце зустрічі було в гарному парку, я припаркувалася, вийшла з своєї машини, і вже збиралася йти в напрямку до ресторану, де я мала зустріч, як раптом я відчула, що дві пари очей навпроти мене активно розглядають. Я підняла голову і очам не повірила – це був мій колишній чоловік Роман і його мама. Роман мовчав, а колишня свекруха не хотіла втрачати нагоди черговий раз мені зіпсувати настрій
В той день я мала багато роботи і дуже поспішала. Але мене попросили по роботі заїхати ще в одне місце і вирішити ряд питань. Це було звичним для мене завданням, […]
Спочатку допомагали невістки, а потім і їздити перестали. Посилалися на дітей, на турботи і клопоти у своїх міських квартирах. Спочатку одному з братів дружина натякнула, а потім і іншому: «Так мовляв і так. Батько вже не молодий. Міг би хату продати, та між синами гроші розділити. Гроші хоч і не казкові, але вистачить обміняти наявні маленькі міські квартирки на більші. А сам міг би і в будинку для літніх людей вік свій доживати. Це раніше такі будинки були в жахливому стані, а зараз там добре. З такими ж дідусями і бабусями жив би там, та під наглядом лікарів»
Батьки мого чоловіка живуть у селі, ось від них я й дізналася цю історію. Павло Денисович жив майже в самому кінці села. Після відходу дружини в потойбіччя кілька років жив […]