Рубрика: Людина
Надія вирішила разом з дітьми поїхати в Англію до чоловіка, щоб сім’я їхня воз’єдналася. Але все пішло не так…і навіть вислів жінки:”Як не в душу то не вкушу”,не зупинив її на шляху зради. Вона все таки стала жити з не дуже молодим зате перспективним англійцем
У маленькому селі на заході України жила сім’я — Надія, її чоловік Іван і двоє їхніх дітей, Богданка та Дмитрик. Життя було непростим: Іван працював на будівництві, але заробітки ледве […]
Надія стала мамою вже у 16 років, батькові дитини на той момент теж було 16 на той момент, молоді були, ось він і втік, не хотів брати відповідальності. Минуло два роки, і Надька втекла з дому з новим kоханим, їй було тоді 18. Син її тоді залишився з бабусею та дідусем. Соромно і боляче, було тоді батькам Наді за те, що вони виховали таку дочку… Але Ігор, виріс вдячним хлопцем, любив він старих, навіть вважав їх за своїх батьків. У 18 років Ігор вирішив одружитися.
Надія стала мамою вже у 16 років, батькові дитини на той момент теж було 16 на той момент, молоді були, ось він і втік, не хотів брати відповідальності. Минуло два […]
– А ви навіщо тут? За подякою прийшли, що нашого батька не покинули? Дякую, звичайно! Можете вибрати будь-яку річ, і не одну. Нам тут нічого не треба. Все доведеться викинути. Поспішайте, бо ми вже їхати зібралися! – Це ви поспішаєте. Квартиру ваш батько ще за життя переоформив на Андрія
Сергій Єгорович жив один уже багато років. Два сини поїхали одразу після школи на навчання, та так і залишилися в Києві. Приїжджали рідко. Батьки намагалися все для них робити. Освіту […]
Так склалося життя, що ми виховали онучку, як рідну… доньку. Адже моя Дарина заваrітніла у 17, горе-тато взагалі втік. Тому намагалися підтримувати їх, як могли. Однак, доля була до нас невблаганною. Дарина геть від доньки відвернулася, кинула колись зі словами “треба в університет вступати і освіту мати”.
Завжди думала, що ми з чоловіком були хорошими батьками. Намагалися дати доньці все, що могли: тепло, любов, увагу. Але життя – штука складна, і, можливо, десь не догледіли. Робота часто […]
– Приїхав з відрядження, а вдома записка. Я одразу до вас. Сталося що? -У кімнаті донька. Четвертий день майже нічого не їсть. Погано їй … – старий непомітно змахнув сльозу.
-Мамо, у Миколи з’явилася жінка. – Голос Вікі тремтів від ледь стримуваних сліз. – Я простежила за ним … І не тільки жінка … У нього є син, років п’ять […]
…А через рік сталася дивовижна подія – Настя та Коля зрозуміли, що насправді дуже близькі за духом. І не лише, як брат та сестра, до речі – не рідні…
– Це ж хто приперся проти ночі?! – здивовано спитав Кирило, підвівши голову з подушки. – Не знаю… – не менш здивовано відповіла Ганна. – Може знову ця сусідка? Сірники […]
– То я не зрозуміла, ти чого тут розкомандувалася? Квартира моя, вирішуватиму я! Ротик прикрий і не забувай, на чиї гроші ти живеш! – Колись репетувала свекруха. Але ці слова до неї ж і повернулися
– Ротик свій прикрийте, Галино Аркадіївно! І не забувайте, на чиї гроші ви живете! – Ах ти безсоромна! Я тебе на своєму горбі тягла, а ти тепер мені хамиш?! Наталя […]
Сашко посміхався як дитина, побачивши на підвіконні кухні свій букет у вазі. — Є! – грюкнув він у долоні, і затанцював по кімнаті. Тепер двічі, а то й тричі на тиждень він передавав Лізі через свого посильного то квіти, то коробки цукерок або зефіру, бентежачи дівчину та вганяючи її у фарбу
Сашко був у чудовому гуморі. Батьки йому придбали невеличку квартиру в двоповерховому будинку, зовсім близько від його роботи. — Досить вже з нами телевізор дивитися, — серйозно сказала мати, — […]
Я виховала трьох дітей, вижила на одну зарплату в 90-х, а тепер маю пояснювати невістці, чому я дала дитині печиво — за яке, до речі, сама й заплатила 38 гривень. І, здається, вона ще не усвідомлює, кого насправді взяла на виховання
Я виховала трьох дітей, вижила на одну зарплату в 90-х, а тепер маю пояснювати невістці, чому я дала дитині печиво — за яке, до речі, сама й заплатила 38 гривень. […]
— Гаразд, досить, Ганнусю, журитися. Що зроблено, те зроблено, а тепер треба думати, як жити далі. Кімната у тебе є, і вона тебе чекала, все як було, навіть твої шкільні щоденники. З роботою покумекаємо, а машина моя он, під вікном стоїть. Я на ній уже не їжджу, старий став, забирай! Тож ти не все втратила, у тебе є родина, у тебе є я і бабуся
Ганна знала, що дідусь її спосіб життя засуджує, і це її дратувало. Він бурчав про шалені гроші, які вона витрачає на ганчірки й ресторани, про несерйозну роботу в якійсь інтернет-конторі […]