Рубрика: Людина
– Рито, ну, зрозумій – Олесі важко. Ти з чоловіком, а вона одна. Невже так важко допомогти? – солодко вмовляла невістку свекруха.Вони сиділи у вітальні вчотирьох. Ігор розташувався трохи далі, ніби те, що відбувалося, його не стосувалося.
– Ми з мамою все вирішили! Ти виходиш працювати.! Сестра посидить у декреті за тебе, – сказав Ігор і посміхнувся так променисто, ніби говорив дружині про несподіваний, приємний сюрприз. Ложка […]
Вийшла заміж за розлученого чоловіка, тепер думаю про розлучення: його донька переїжджає до нас в однокімнатну квартиру
Коли трохи більше двох років тому я вийшла заміж за розведеного чоловіка, у мене не було ні сумнівів, ні упереджень. Я не боялася його минулого — навпаки, мені здавалося, що […]
Мені тридцять, але я досі не живу своїм життям: мама контролює кожен мій крок.
Мені тридцять, але я досі не живу своїм життям: мама вирішує за мене все, і я не можу вирватися. Тридцять років — зрілий вік, коли в когось вже діти та […]
— Не хочу я з вами на шашлик їхати. Мені вдома побути хочеться. — І в кіно тобі не хочеться, і в кав’ярню. Стара діва нібито. А тобі лише за двадцять трохи перевалило. Я ще пам’ятаю, як ти в дитинстві нарівні з хлопцями по дахах стрибала
— Сестричко! У тебе взагалі гордість є? — Ритка була в родині молодшою, але не найбільш мовчазною. — Богдан від тебе до іншої пішов, ти второпала нарешті? Усе, сторінка закрилася. […]
І тут настав момент — ведучий запросив молодят на перший танець. Я випрямилася, поглянула на Ореста. Наш з ним особливий танець, репетиції якого тривали місяцями. Пісня, що пов’язувала нас із першого вечора знайомства.Перші акорди — ми почали танцювати. Все йшло, як у мрії, аж поки мене не смикнули за плече.— Відійди, я потанцюю з сином! — Світлана Ігорівна стояла поряд у своєму майже весільному вбранні, простягала руку до Ореста.Зал застиг. Дехто хихикнув, але більшість — мовчки спостерігали. Я застигла.
Запрошення на весілля лежали стосом на кухонному столі. Я вкотре їх перераховувала, хоча кількість гостей знала напам’ять ще місяць тому. — Оресте, тобі не здається, що картки для розсадки краще […]
Марта виховувала суворо. Якщо воно лізло до її миски – відсувала. Якщо кусало за хвіст – гарчала. Не дуже, але щоб зрозумів.І воно розуміло – слухало беззаперечно. Марта для нього була матір’ю. Єдиною, яку воно пам’ятало.Як виявилося – то був “хлопчик”. Назвали його Тимком. Сашко якось погладив його і пробурчав: «Ох і Тимко». Він завиляв хвостом, ім’я прижилося.
– Марто, кинь це! – крикнула я, побачивши, що наша вівчарка щось тримає в зубах біля хвіртки. Була сьома ранку, я вийшла погодувати курей. Марта зазвичай зустрічала мене біля ґанку, […]
– У вас трійня! Дві дівчинки та хлопчик! – Сказав він з усмішкою. Я був на сьомому небі від щастя і одразу подався додому по речі, які попросила принести медсестра. Але, повернувшись до лікарні, я опинився на межі божевілля. Ані не було. Вона просто пішла, не попередивши нікого. Я подзвонив її батькам. Вони приїхали одразу, але самі не знаходили слів. Мені довелося брати на себе турботу про дітей.
Мене звуть Артем, я батько трьох чудових дітей. Але моя історія далека від казки, незважаючи на такий багатообіцяючий вступний акорд. З Анею ми познайомились в університеті. Вона була молодша за […]
Вперше на заробітки я поїхала далекого 2002 року. Життя було важким. Чоловік пив, дітям не вистачало грошей ні на одяг, ні на навчання, а у квартирі все розвалювалося. Ремонту ми ніколи не робили. Після мого від’їзду чоловік почав пити ще більше.
Вперше на заробітки я поїхала далекого 2002 року. Життя було важким. Чоловік пив, дітям не вистачало грошей ні на одяг, ні на навчання, а у квартирі все розвалювалося. Ремонту ми […]
Усе, справа вирішена й оскарженню не підлягає! Будинок є, отже, гостей приймати можете. А все, що потрібно, ми з собою привеземо
– Як не сплатив? Ти що? Чому? – здивовано виглянула Світлана з ванної, де в цей час прала руками речі доньки. У садок дитину водити треба, а чистий одяг закінчився, […]
Цього вечора баба Аня налила в блюдечко молока і довго кликала кота, але він кудись запропастився і категорично відмовлявся з’являтися. Бабуся вирішила насмажити собі на вечерю картоплі. Відкрила кришку льоху, і крекчучи, стала спускатися вниз сходами. Зігнувшись і підсліпувато жмурячись, вона дісталася до відсіку з картоплею. Коли очі звикли до напівтемряви, баба Аня побачила Ваську. Він судомно дихав. Права передня лапа розпухла, ставши вдвічі товщою за ліву
Баба Аня звично змітала з підлоги розбиту чашку і продовжувала лаяти Ваську, знаючи, що той до завтрашнього ранку на очі їй не з’явиться. Раніше, коли Василь був ще молодий і […]