Рубрика: Людина
“Сталося щось погане” – крутилася в голові Світлани одна єдина думка. “Це я своєю злістю його довела. Боже, аби все було в порядку
Світлана роздратовано потерла скроні. Голова стала важка, варто було Ігореві згадати свою рідню. Взагалі спочатку у них склалися непогані відносини. Світлану завжди привітно приймали, мати Ігоря вічно метушилася зі своїми […]
Не пощастило дівці. Майнуло щастя по молодості. Зустріла вона хорошого хлопця, сільського. Жили вони тут років із десять, донька росла
– Одружуйся, брате, ну або так сходься, нині по-різному можна. Тут ось мода пішла – на молодих одружуються, сам нещодавно дізнався. У місті у нас, знайомий мій, йому шістдесят, а […]
Я довіряв їй, бо думав, що ми обоє хочемо одного – стабільності. Але все зламалося тоді, коли я дізнався, що Наталина мати намагається керувати нашими фінансами, прикриваючись “турботою”. Найважче – це не сама зрада довіри, а те, що Наталя почала ставити її думку вище за мою. Я не знав, хто в нашій сім’ї приймає рішення – я чи її мама. І що найгірше – я почав сумніватись, що Наталя взагалі ще зі мною, а не з нею
Я довіряв їй, бо думав, що ми обоє хочемо одного – стабільності. Але все зламалося тоді, коли я дізнався, що Наталина мати намагається керувати нашими фінансами, прикриваючись “турботою”. Найважче – […]
– І що він собі таке вибрав? Вона навіть борщ не вміє зварити, – Ганна намагалася стримуватися, але давалося їй це важко. Син одружився, привів невістку додому, і відтоді мама втратила спокій, бо була переконана, що син вартий кращої долі. Коли Іван привів до хати молоду невістку Марічку, спочатку Ганна зітхнула з полегшенням – син не буде самотнім, адже Іван до 30-ти років заходився в парубках. Та дуже швидко радість змінилася на обурення, бо молода невістка свекрусі не сподобалася
– І що він собі таке вибрав? Вона навіть борщ не вміє зварити, – Ганна намагалася стримуватися, але давалося їй це важко. Син одружився, привів невістку додому, і відтоді мама […]
Гості кричали «гірко!», вигукували побажання, дарували подарунки. Багато гостей – багато подарунків. Все не згадати. Але один із них ніколи не забути…
Весілля. Молодий наречений не зводив закоханих очей із прекрасної обраниці: ясний погляд, щаслива посмішка, ніжний рум’янець – ніхто не міг зрівнятися з нею в красі та юності. Гості кричали «гірко!», […]
МОЇ БАТЬКИ ВІДМОВИЛИСЯ ПРИЙТИ НА МОЄ ВЕСІЛЛЯ, ТОМУ ЩО МІЙ НАРЕЧЕНИЙ БУВ БІДНИМ — ЧЕРЕЗ 10 РОКІВ МИ ЗУСТРІЛИСЯ, І ВОНИ БЛАГАЛИ ПРО ВІДНОВЛЕННЯ ВІДНОСИН
Коли Ганна закохалася у скромного вчителя, її батьки поставили перед вибором: він чи вони. У день її весілля їхні місця залишилися порожніми, але поруч з нею стояв її дідусь. На […]
– Ти пам’ятаєш, як мама допомагала нам, коли Оля була маленькою? – І що тепер? – Андрій розвів руками. – Я повинен до кінця життя розплачуватись за її допомогу? Чому б їй не влаштувати скромне свято вдома, а не в ресторані годувати тридцять гостей? І чому я за все це мушу платити…
– Оксано, я вже сказав, це неможливо! – Андрій різко вдарив долонею по столу, і тарілка із залишками макаронів голосно задзвеніла. – Неможливо?! Ти завжди так кажеш! Але, як тільки […]
– А якщо ви для мене Петро Андрійович і Ольга Семенівна, – продовжувала невістка, – то і я для вас ніяка не «дочка» і не «невісточка», а Олена…
Наступного ранку після весілля, коли батьки чоловіка мили на кухні посуд, туди зайшла невістка. – Поки ваш син Микола спить, – сказала вона, – хочу поговорити з вами … Свекруха […]
Я не мала плану. Я просто йшла, несла у руках пакет із вживаними речами для немовляти і намагалася не дати сльозам скотитися по щоках. Коли Степан відчинив двері, в нього на светрі було кілька плям – мабуть, від пюре чи борщу – і якась така розгублена усмішка, ніби йому щойно сказали щось приємне, а він ще не встиг повірити. Він простягнув мені коробку з речами і сказав: “Це все вам, Орисю. Нам уже не треба”. А я в ту мить подумала, що, можливо, не все ще втрачено
Я не мала плану. Я просто йшла, несла у руках пакет із вживаними речами для немовляти і намагалася не дати сльозам скотитися по щоках. Коли Степан відчинив двері, в нього […]
— Марійко? – ахнула Соня. — Здрастуйте, господарі! – сказала Марія Сергіївна, – якщо приймете, то спасибі. — Та як же не прийняти?! Проходьте! Скільки ж років минуло?! — Та ось сорок рочків, як на калькуляторі відлетіли, – сорок років, виходить, не бачилися. Павла хоч впізнаєш?
Тихо річка шумить, нікому про себе не розповідає. З берега глянеш – спокійна водиця, чиста, в неї подивишся – душа очиститься. Бавляться Софійка та Марійка біля берега – нерозлучні подружки, […]